Угоди

— Ти лівша? — здивувався Фенріс, коли хлопець спритно пришив гудзика.

Той красномовно промовчав, закріпив нитку і віддав голку. Еліс раділа довго і щиро, але Дракон так демонстративно дивився на нього, що довелося таки випровадити сестру, яка була однозначно непроти залишитися у компанії рятівника ще на хвильку.

— Ти витягнеш мене звідси, — заявив Раян, і в камері зависла тиша.

Принц повів бровою і навіть усміхнувся неочікуваній наївності. Водночас щось муляло йому усередині: не міг затятий злочинець вести свої справи так прямо.

— З чого б це? Я схожий на альтруїста?

— Анітрохи.

— Якщо це те, що ти хотів сказати, з мене досить.

Дракон промовчав, коли він справді розвернувся на каблуках, щоб піти. Тільки коли він торкнувся дверної ручки, Раян знову подав голос. Сказане ним здавалося пустою погрозою для будь-кого, окрім Фенріса.

— Я вб'ю твого татечка. Раніше за тебе.

Повертаючись до нього обличчям, принц лише сподівався, що усі емоції приховані далеко всередині. Проникливий гад, як тільки дізнався? І як багато він ще припас сюрпризів?

— Ти не зможеш, — натягнуто усміхнувся він. — Тільки не кажи мені, що в тебе є якийсь геніальний план-капкан.

В голові царював хаос. Своїми словами Дракон все ж посіяв зерно сумнівів, яке майже в мить пустило корені. Загроза номер один — так, Раян дійсно міг вбити його батька. Загроза номер два — якщо не вб'є, може розказати про те, що Фенріс сам бажав це зробити, і тоді вже його ціль буде недосяжною: його кинуть у в'язницю як зрадника або просто не підпустять до короля.

— І все ж ти сумніваєшся. Старий хрич буде приходити сюди, поки приходить друга принцеса, ти сам став свідком цього. Тільки не кажи мені, що ти не віриш у мої здібності. Я зможу вбити навіть без зброї.

Принц скрипнув зубами і придушив сплеск гніву. Не про це він хотів би говорити з Драконом. Не хотів би говорити із кимось іншим. Гаразд, Раян міг і сам здогадатися про його наміри, але якщо знав хтось іще? Він не міг дозволити правді виплисти на поверхню: він хотів прикінчити короля. Самостійно. У найщасливішу мить батька перерізати йому горлянку. Абощо.

— Просто витягти тебе звідси? Як по-твоєму я маю це зробити?

Раян довго гмикнув і дмухнув на неслухняне пасмо волосся, яке продовжувало лізти йому у вічі.

— Мене не хвилює.

Інформативно. Фенріс не був у положенні чогось вимагати чи диктувати умови.

Гільдія «Люксден» розкинулася перед очима через двадцять хвилин галопом від королівського замку. Більша частина столиці була відбудована, тут і там росли новенькі будівлі і викладалися бруківкою головні дороги. Але гільдія все одно виділялся і кидалася у вічі своїми розмірами. Ба більше, охайна, доглянута і виважена будівля привертала увагу навіть тих, хто вже давно тут жив, і була приємною очам, просто заманюючи зайти всередину. 

Ейра поправила свою дорожню сумку, Майло — незворушний вираз обличчя, і вони зайшли у приміщення. Тут пахло новими дошками, випивкою і, звісно ж, грошима. Засновник гільдії створив її, щоб об’єднати під одним крилом різноманітних найманців. Дуже скоро слава найкращих виконавців замовлень розлетілася континентом, і від замовників більше ніколи не було відбою. Завдання могли бути різними, від захисту об’єкту під час якоїсь подорожі до переслідування когось, за чию голову була нагорода. Але гільдія не могла братися за замовлення, які могли стати причиною конфліктів міжнародного рівня або загрозою для будь-яких політичних режимів. 

— Пані прийшли зробити замовлення? — одразу звернувся до неї керівник цього місця.  

Саме через цю людину протікали гроші гільдії, замовлення і усі домовленості із людьми. Ейра дозволила собі тонку усмішку. 

— Це розмова особистого характеру. 

Іншими словами «маємо переговорити наодинці. Чоловік із розумінням кивнув і повів її за собою, полишаючи Майло у залі. Свою роль він виконав, вказавши, що молода і заможна пані під захистом, і у випадку чого будуть наслідки. Вони пройшли через велике приміщення на першому поверсі, яке нагадувало звичний кабак із баром і круглими столами, за якими про щось балакали найманці, розважаючись випивкою і азартними іграми, піднялися на другий поверх і опинилися у кабінеті. Тут, очевидно, були одні документи: на столі, у шафках, колекція вин справа. Серце і мозок гільдії, куди стікалися уся інформація і гроші. 

Ейра почала одразу з головного. 

— Я хочу купити гільдію. — І, перш ніж керівник встиг заперечити: — Можливо, ви встигли запам’ятати одного зі своїх спонсорів під псевдонімом «Лис». Це і була я. І я продовжу спонсорувати гільдію «Люксден», навіть коли вона буде у моєму розпорядженні. 

— Заждіть-заждіть, люба пані, — сполохано залепетав керівник і від хвилювання аж скочив на ноги. Його можна було зрозуміти — для виконання свого плану Ейра не вагалася витрачати трохи більше коштів, ніж було припустимо. — Кажете, Лисом були ви?  

Поправивши монокль, він швидко порився у шухлядках і скоро дістав якусь товсту книгу — книга із рахунками? Ейра терпляче чекала із люб’язною усмішкою, а чоловік беззвучно заворушив губами, водячи пальцем по рядках. 

— Від Лиса за останні два тижні поступила тисяча соларів, — тремтячим голосом зробив він висновок. — Кажете, ви продовжите спонсорувати і далі? 

— Усе справді так. Ставши власницею, я не збираюся брати усе в свої руки і наводити нові порядки, керівництво залишиться за вами пане..? 

— Родерік. 

— Так, Родерік. Мені лише потрібно, щоб будь-який найманець гільдії був у моєму розпорядженні. 

Вагання на обличчі чоловіка було занадто очевидним. 

— Ви вклали тисячу соларів за два тижні, — видав він після довгої хвилини мовчання. — Тисячу золотих монет! 

— Хотілося якомога швидше довести, що для мене така сума не є проблемою, — мило всміхнулася вона. — Ми домовилися?

— Отже, план дійсно спрацював, — визнав Майло, коли вони покинули гільдію із перемогою в кишені. Поки Ейра вела перемовини, він встиг трохи пограти в карти із найманцями і навіть навчитися новим трюкам. — Можливо, тебе і так зробили б власницею, але із вагомим доказом у соларах це було набагато швидше.