Капітан Добро

Через деякий час до камери знову зайшов король. За його спиною була набридлива білявка, але на цей раз вона — о диво — не заговорила одразу. Медик наклав гіпс декілька днів тому, і тепер рука безвільно висіла на одній перев'язці. Кандали з неї зняли, але прикували ліву руку і ногу.

— Я чув про те, що сталося. — Голос короля теж був безколірним. Раян закотив очі і відвернувся. — Сподіваюся, медик надав тобі потрібну допомогу.

Мимоволі згадалося, як той клятий лікар молов щось неприємне, буркотів і зітхав, ніби так і розвалитися, ні на секунду не замовкаючи. Раян вперто помовчав, анітрохи не збентежений пронизливими поглядами, в тоді косо глянув на незворушне і байдуже обличчя монарха.

— Що зі мною планують робити?

— Цього ми не можемо розкрити. 

Він знову закотив очі. В король, помовчавши, раптом додав щось таке дике, що в Раяна мало брови на лоба не полізли:

— Не хочеш покаятися?

— І мене відпустять? — недовірливо гмикнув він.

— Це неможливо. Але каяття у твоїх злочинах принесе спокій твоїй душі, перш ніж стало пізно. Просто зроби це, і Бог...

— Ой, стулися.

Вони знову помовчали, усі разом. Король не виглядав ані розчарованим, ані задоволеним.

 Мутний тип.

— Я не зможу подарувати людині просвітлення, якщо вона відмовляється вірити у існування Бога, — зітхнув нарешті «проповідник», і Раян примусив язика, втримуючись від коментарів.

Якщо теревені тутешніх людей мали бути катуванням, воно було доволі вдалим. Чомусь усім тут треба було винести мозок своїм патяканням, і що не день, то гірше ставало. Вони знову помовчали. Ланіса і король дивилися на Раяна, ніби сподівалися, що це розбудить у нього трохи совісті і любові до Всевишнього. Раян дивився у сторону, сховавши обличчя за завісою неслухняного волосся.

Та і взагалі, хіба може бути монарх безгрішним?

Вони б і далі так мовчали, поки не з'явився ще один візитер. І не набридло їм сюди зтікатися, тут медом ніби не намазано.

— Старий, тебе чекають на зборах, — пролунав трохи байдужий майже дитячий голос.

Раян зацікавлено подивився на хлопчика. Підліток, напевно, Ланіса від його вигляду скривилася, король кивнув. «Старий» — навряд так до короля звертався хтось з васалів. Одяг більш менш вишуканий, але не вичурний, як у білявки-модниці. 

— Подумай над моїми словами, — сказав король на прощання, і Раян прикусив губу, не знаючи, плакати йому чи сміятися від наївності старого пердуна.

Незнайомець пропустив повз себе королівську родину і ті вийшли, в тоді погляд, яким хлопець ковзнув по королю... Знайомий. Раян зацікавлено нахилився вперед, допитливо мружачись. Цей погляд він знав як ніхто інший. Ця дивна суміш емоцій, прихована на дні зіниць занадто ретельно, Раян розпізнавав її із легкістю знавця. Втім, усе зникло, як і не було. Дитяче обличчя знову скам'яніло в одноманітній масці, погляд тьмяних зелених очей ковзнув по ньому, і хлопець, круто розвернувшись на каблуках, стрімко вийшов.

Не стало новинкою, коли до камери зайшов ще хтось. На цей раз... малявка? Дівчинка роззирнулася і глянула на нього великими допитливими очима. У ніжно-рожевій сукні і з білявими локонами вона була як справжня принцеса, яка вийшла з казки.

— Ой. Добрий день, — скромно пискнула вона і стисла в обіймах іграшкового ведмедика в колір її сукні. — А ви хто? Мене звуть Еліс.

Раян повів бровою, пропустив її репліку повз вуха і зауважив, що ніс дівчинки підозріло червоний, а вії мокрі.

— Ти чого ревіла?

Дівчинка підхопила подол сукні і, безстрашно підбігши ближче, показала йому свою іграшку. Одне з очей-гудзиків відірвалося і тепер повисло на нитках.

— І ти не попросила когось пришити назад? — гмикнув він, оглядаючи «бойове поранення ведмедя».

— Не хочуть, — «Еліс» шморгнула носом. — Я просила, але ніхто не захотів допомогти. А я не вмію.

— Скільки тобі років?

— В цьому місяці буде десять.

— Якщо ти принцеса, тебе вже мали почати навчати шиттю. Чи вишиванню, — підмітив Раян. Деталі не сходилися. Щоб принцесі — і не допомогли її слуги? — Неси голку і нитки, — буркнув він, а дівчинка просяяла.

...Настрій Фенріса псувався із кожною секундою усе більше. Він пообіцяв собі, що поговорить сьогодні із полоненим наодинці, але саме зараз, коли емоції не можна було випускати з кулака, Еліс кудись зникла. У цьому місці вони нікому не були потрібні. І якщо із нею щось станеться... З прочинених дверей камери, куди він направлявся, почувся дівочий голосок. Фенріс пришвидшив крок і увірвався всередину, Еліс в метрі від Дракона простягала йому іграшку.

— Еліс! Відійди від нього!

На вигук озирнулися обидвоє, Еліс радісно заусміхалася, Раян зблиснув очима.

— Братику! А ми як раз збиралися лагодити ведм...

— Еліс, відійди від нього, ходи сюди, — не тямився принц. — Залиш ведмедика і йди сюди.

Сестра послухалася, полонений на диво зберігав мовчання. Фенріс із полегшенням стиснув дівчинку в обіймах і похмуро глянув у сторону злочинця.

— Еліс, чому ти тут?

Принцеса обдарувала його такою світлою усмішкою, що враз захотілося усе їй пробачити.

— Я просто гуляла і запитувала, хто зможе пришити око Капітану Добро, а потім я прийшла сюди і запитала, що в цій кімнаті, у двох біля дверей, а вони впустили мене усередину.

Кулаки самі по собі стиснулися. Впустили дівчинку у лігво із пораненим злочинцем? Так просто? У камеру до людини, яка могла зашкодити принцесі? Не можна ні на секунду спускати очей з Еліс.

— Ти маєш піти звідси, — зітхнув Фенріс, погладивши сестру по волоссю. — Я хочу поговорити із цією людиною.

— Е-е-е ні, — раптом вліз Раян. — Спочатку я допоможу їй, як ми з нею і домовилися. Не діло обманювати дітей.

Нутро стислося. Він не міг підпустити сестру до цієї людини знову.

— Розслаб булки, — буркнув Дракон. — Дай мені вже того ведмедя і голку. З цією справою впорається навіть інвалід. І потримає хтось вашого Капітана Добро, поки я пришиваю йому око? — І він помахав загіпсованою рукою.