Зрив

Через декілька днів принцеса Ланіса знову навідалася до камери. Обмахуючись віялом, вона лепетала щось про вечерю і гостей, інших дівчат видатних родів, які мали прийти на бенкет, і говорила такі витончені і вигадливі слова, що дуже скоро навіть найуважнніший слухач міг почати куняти носом.

— Чому мовчиш? В рота води набрав?

Давно Його не було. Вже майже забувся цей проникливий єхидний тон.

— Ти можеш втекти звідси, я знаю тебе. І підемо тренуватися, м?

— ...твоє волосся таке гарне, якби ще було доглянутим...

— ...невже проміняв мене на дівчисько? Малий, якого я знаю...

Ігнорувати. Обидвох ігнорувати. Завжди вдавалося, ну? Він зціпив зуби до скреготу, роблячи глибокі вдихи і видихи. Про одного забути, іншу вигнати, як і завжди. «Просто зосередься.»

Хтось торкнувся його волосся. Перед очима постало багряне марево.

— Ой, точно, ти ж не любиш, коли твого дорогоцінного волосся. Травма?

У одному вусі дзвеніло від гієнячого сміху, у другому — надто голосний, надто писклявий, просто надто... голос білявки:

— Твої руки закуті, але я допоможу тобі розчесати...

— Дістала! — Внутрішній вулкан нарешті вивергнувся. Лють лавою розтеклася усім тілом. — Забери руки! Не чіпай! Ще раз полізеш, і я тобі їх повириваю, ясно?!

Принцеса відхитнулася, у вухах досі дзвенів єхидний сміх, а з губ усе зривалися прокляття і погрози. Виплюнути прямо в обличчя, щоб не сміла навіть і слова вякнути.

Він тремтів.

Від люті.

— Ніщо не втримає мене від того, щоб вирвати твою біляву гриву просто отак і заткнути нею твого рота, — гарчав він, стискав і розтискав кулаки. — Голосиста, набридлива пташина, яку лише прибити і зробити собі мовчазне опудало. Стулися. Не приходь сюди. — Крижані очі палали лютим вогнем. — Бо я тобі клянуся, ти живою не залишишся. Один твій вигляд викликає бажання стиснути цю горлянку і дивитися, як ти синієш. Або зламати тобі щось. Зіпсувати обличчя, яким ти тільки вихваляєшся, прикласти розпалену коцюбу до нього, поки шкіра не почне плавитися.

Він бачив це мертво-біле обличчя і знав. Її біль буде полегшенням. І її страх. Лють змушувала пальці стискатися у кулаки у бажанні розбити це обличчя, поки воно не перетвориться на кашу. Навіть тоді він не зможе заспокоїтися. Коли білявка у його фантазії вже захлиналася власною кров'ю і не могла сказати і слова своїм писклявим голосом, у камеру зайшов ще хтось. Спочатку Раян подумав був на прислугу або фрейліну принцеси.

— Тату!

Чути було так, ніби він раптом опинився під водою. Сірий і непомітний чоловік, зовсім не схожий на короля, приобійняв малявку за плечі і, байдужо глянувши на нього, вивів доньку з камери. Поки зачинялися двері, чулося ниття незадоволеної принцеси, а тоді усе знову затихло.

— Варто дати тобі ще один урок, га?

Обличчя перед його очима пливло і плавилося, шкіра сповзала і відшаровувалася, оголюючи скривавлені м'язи, серед уривків плоті виднілися зуби. Ларс вчепився йому в горлянку, крижані пальці давили на трахею, поки легені не почали горіти від нестачі кисню. Боляче.

— Те, що зі мною сталося, тільки твоя провина, хлопче. І зараз ти намагався мене забути? Мене?

Хоч як не намагайся, у цих снах не можна було вичавити із себе і слова. Він був лише безсилим спостерігачем, і поки Ларс не побажає його відпустити — немає сенсу чинити супротив.

Холодно.

Боляче.

Так боляче.

— Варто підняти спогади про мене у твоїй пам'яті. Не забувай про те, що ти накоїв.

Вогонь облизав стопи, жар плавив кістки, але він не міг поворухнутися. Замість слів вирвався лише безсилий хрип. Обплавлений і напівживий труп схилився до його обличчя, гнилий язик пройшовся по щоці, а тоді зуби впилися йому в обличчя.

Він прокинувся із власним криком у вухах.

— Що зробив?

— Зламав руку, — друга принцеса пошкребла виделкою дно тарілки. — Сам. На його крик не одразу прийшли, зараз лікар накладає йому гіпс.

За столом царювала похмура атмосфера, і ніхто не наважувався коментувати її слова. Легковажна дурепа. Фенріс поринув у думки і не дуже звертав увагу на ниття сестри. Це було підозріло. Як взагалі нормальна людина могла на це наважитися? Як взагалі можна зламати її самостійно і навіщо? Цю думку озвучила байдужа перша принцеса.

— Навіть думати зайвий раз не треба, — Ланіса стенула плечима. — Останнього разу він накричав на мене, але тепер, схоже, випустив пару і захотів знову мене побачити. Щоб не вибачатися, він вирішив заманити мене до нього по іншому. Тобто — змусити мене хвилюватися за нього. Ще деякий час не буду його відвідувати, хай трохи посумує, — проспівала вона, мрійливо усміхаючись. — Він такий милий, як би мені втриматися від спокуси прийти до нього просто зараз.

— Ти себе переоцінюєш, тобі так не здається? — Фенріс пирхнув. — Навіщо йому із тобою бачитися? Окрім як патякати, ти нічого не вмієш.

— Стули пельку, братику. Іншого варіанту просто не може бути.

Принц скривив губи і закотив очі. Дурепа.

Зверхня, самозакохана дурепа із синдромом головної героїні.

Це насторожувало. Дракон не міг щось зробити без умислу, без якогось плану. Хотів привернути чиюсь увагу? Медик зараз у його камері. Можливо, він шпигун? Треба буде влаштувати спостереження. Галагану доведеться деякий час дистанціюватися, аби виконати це доручення. Або Дракон відволікає від чогось назовні?

— І взагалі, не думаєш, що в тебе інших проблем вдосталь? — уїдливо протягнула Ланіса, кривлячи чарівне личко зовсім не чарівно. — В тебе зараз хитке становище, краще тобі зайняти свою голівоньку чимось іншим.

— Дякую за твою турботу, це дуже мило з твого боку. Але краще тобі не пхати носа у мої проблеми, бо без нього і залишишся.

На суперечку ніхто більше уваги не звернув, і тема сама себе вичерпала. Повернувшись до своїх покоїв, Фенріс впав на ліжко і заплющив втомлені очі. Думки знову повернулися до підозрілої поведінки і намірів їхнього полоненого. Може, відвідати його?