У полоні

Місце було незнайомим. Майло поворухнувся і сів у ліжку — і живіт вибухнув болем нещодавніх поранень. На ньому був свіжий одяг, а рани були оброблені і туго перев'язані чистими бинтами. Скрипнули двері.

— О, вже прокинувся.

Візитер усміхнувся, і зачинив з собою двері. Від нього не віяло ворожістю, а бинти на животі вказували на те, що про нього як слід потурбувалися, і Майло дозволив собі послабити пильність.

— Думаю, саме час нарешті познайомитися як слід. Ронан, кронпринц, а тепер і король Тенебріру. Маю сказати, ти добре тримався проти гвардії. Було б непогано зробити тебе якимось наближеним тілоохоронцем.

Молодий король говорив легко, без словесних пасток, і це змушувало мозок розслабитися.

— Отже, короля так і не знайшли, — промурмотів Майло радше самому собі, і його величність кивнув. — Скільки я спав?

— Два дні. За цей час тебе декілька разів відвідала спадкоємиця родини Вестер. Сказала, що ви знайомі.

— Вестер?

Король побачив його запитальний вираз обличчя і збентежився сам.

— Ейра. Руда дівчина із луком. Вона була в компанії невеликої драконки.

І справді. Була така. Майло вона запам'яталася переляканим дівчиськом, яке вперто пригортало до своїх грудей непритомну Ігнір, але просило допомоги. Вона теж виросла. Але драконка?.. Він рвучко повернувся до Ронана і сів.

— А Раян? І Бальдемар? Чорний дракон. Що з ними?

Усмішка зникла з обличчя короля, щось мелькнуло у його очах, але занадто швидко, аби розпізнати. 

— Чорний дракон теж спав із добу, а зараз, скоріш за все, літає над замком або спить десь у дворі. Якщо я правильно зрозумів, Раян — той хлопець, який спочатку розбив мені носа, а потім розібрався із оскаженілим драконом. — Ронан зітхнув і провів рукою по волоссю, під його очима залягли тіні. — Він щез.

— І ви не шукали? Він врятував і дракона, і людей! Якби Раян не втрутився, від столиці не залишилося б і каменя на камені. Король і його люди заважали нам, і ніхто не намагався рятувати положення. Від вас не вимагають гір золота чи статусів, але бодай знайти його...

Ронан перебив його, хряснувши кулаком по столику, і аптечка впала на підлогу, пляшечки так і покотилися в усі сторони.

— Ми шукали його увесь цей час, поки ти був непритомним, — тихо і чітко проговорив король, розслабляючи плечі. — Я чудово розумію, що завдячую твоєму другу життям і усім іншим, як і решта людей, але я тільки зайняв трон, батька нема, у Тенебрірі хаос, а королівська скарбниця розграбована і пустіша за голови деяких радників! Якщо я негайно не візьмуся за справи мого королівства, воно просто розвалиться. Розумію твій розпач. Ми доклали усі сили на пошуки будь-чого, що могло допомогти знайти його, але твого друга і слід похолов. Зараз, у цей момент, потрібні усі можливі руки, усі люди, аби тримати Тенебрір на плаву. Зараз кожен на рахунку, і продовжувати пошуки, коли немає ніяких результатів, просто безглуздо.

Майло розчавлено мовчав. А король раптом схилився у низькому поклоні.

— Мені шкода, що єдине бажання наших рятівників ми не в стані зараз виконати. Поки що я можу лише сказати, що його викрали. Дракон підняв бучу, коли Раяна не виявилося поруч, але і він не знайшов слідів. Скоріш за все, ваш друг вже не у Тенебрірі, і навіть я із своєю владою вже нічого не зможу із цим вдіяти.

— Я зрозумів. Прошу вибачення за поспіх.

— Відпочивай. Поки що залишається робити те, що в наших силах. — Ронан торкнувся ручки дверей і озирнувся. — Мені покликати Вестер?

Майло кивнув. Кімната спорожніла, і він розтер обличчя долонями. Варто було зімкнути повіки, і перед очима поставали картини із найгіршим, що могло трапитися, поки він нічого не робить. Це провал.

Сторожі залишалися мовчазними. Навіть між собою вони не обмінювалися в словом. Ні в кого було запитати, що він тут робить, і залишалося лише чекати знаку згори. По декільку разів він випадково зачіплявся за щось поламаними нігтями, а тоді подовгу сичав від болю.

Раз на день у камеру просували тацю із ріденькою їжею. Він ковтав усе залпом, аби не відчувати смаку, і продовжував чекати. Тим часом роздратована шкіра продовжувала нестерпно свербіти, а довге розпатлане волосся ставало жирнішим і лізло в очі, — після бійні в Орвілії він так і не зміг змити з себе бруд, а тепер варився в усьому як солоний огірок.

Під кінець тижня полону щось змінилося. У коридорі різко здійнявся хаос, почулися чиїсь швидкі кроки і розмиті голоси — Раян дивився лише на підлогу перед собою. Хтось зупинився перед його камерою. Задзвеніли ключі і заскреготів метал. У камеру зайшли і... перед очима замаячив подол сукні, настільки дорогої, що за неї можна було б купити декілька маєтків у центрі якоїсь столиці.

— Що за чорт, — буркнув він і підвів очі.

— Вибач, що так довго, — проспівала вона. — Ти вже зачекався, еге ж? Ні про що не переймайся, Ланіса про все подбає.

Що ж, це ім'я нарешті давало Раяну підказку, хоча він не особливо розбирався у високопоставлених людях континенту. По-перше, Ланісою була розбещена принцеса Дельмату, а по-друге, тепер він знав, де знаходиться. Королівство було сусідом Тенебріру на східному кордоні. Він похмуро глянув на дівчисько крізь завісу свого волосся і дмухнув на пасмо, яке усе лізло в очі.

— Для чого мене тут тримають?

— О, це не має тебе більше турбувати, тобі нічого не загрожує і... — Вона різко схопила його за закуті над головою руки і надавила на поламаний ніготь, Раян розлючено засичав.

— Зовсім дурна?!

Принцеса позадкувала, зачепилася рукавом за нігті і потягнула ще болісніше, Раян вже від душі сипав лайкою. Вбігли сторожі, швидко і оперативно відвели принцесу у сторону, нарешті розчепивши їх, і його пальцям нарешті дали змогу перепочити від витребеньок білявої ідіотки.

— Чому про його рани досі не потурбувалися?! — спалахнула Ланіса, поправляючи спідниці. — Хіба ви не бачите, його пальці повністю в засохлій крові! Приведіть медика, мій гість заслуговує на маленький комфорт.