У небі і на землі

Бальдемар із готовністю вкладав у справу усього себе. Вони тільки здійнялися у повітря, а дракон їх вже помітив: покинувши замок палати унизу, істота стрілою кинулася назустріч. Раян ледве міг втриматися на спині напарника. Вони пропустили дракона повз себе, два дракони знову зіткнулися, і Бальдемар, знайшовши момент, висадив його на спину збожеволілої рептилії.

Ноги заковзали по лускатій спині. В дракона не було навіть за що вхопитися! Він рухався, крутився, звивався як слизький вугор. Дракони розходилися і зіштовхувалися знову, і від їхнього реву двигтіли навіть кістки. Борючись із хитавтцею, Раян поволі рухався гладенькою спиною ближче до шиї.

Ближче. Ще ближче. Між блідою лускою відбив світло метал.

Раян обережно підвів руку.

— Прокляття, можеш не рухатись?! — завив безсило. 

І, не втримавшись, звалився. Дракони із ревом зіткнулися лобами, Бальдемар відштовхнувся і кинувся за Раяном. Вони врізалися один в одного, Раян вчепився у гребінь. Знову вгору.

— Ще раз, — наказав.

На цей раз він висадився аж на шию. Луска була слизькою і гладенькою.

Спішно він вчепився пальцями у артефакт між луски і потягнув. Той не слухався. Вріс?! На драконі кидало в усі сторони. Невідомий сплав знехотя піддався, виходячи з плоті, дракон заревів і ще активніше замотав головою. Раян знову зісковзував.

Повітря дрижало від драконячого реву. Він намарне намагався за щось вхопитися, тоді стрімко проїхався униз, стираючи нігті під корінь об луску із уривчастим «А-а-а чорт!». Зупинити падіння було неможливо. Він зірвався знову, судомно стискаючи закривавлений артефакт у тремтячих пальцях.

Це була лише одна з половини десятка таких самих голок. Бальдемар підхопив його, і все знову пішло по колу.

Вони потрапили до прихованої зали, залитої світлом. Сюди сторонніх не впускали, інших замовників теж не було. У центрі стояв вівтар, у світлі під склом виблискував лук. З дозволу хлопця Ейра наблизилася і примружено оглянула артефакт.

— Це?..

— Реліквія, — підтвердив храмовник. — Лук Борця. Його ніхто не в праві чіпати. Водночас ми не можемо піти звідси і полишити його тут, такі правила диктує храм.

— Дурнуваті правила, — прямо заявила Вестер. Драконка чхнула. — Як ви маєте оберігати його, якщо храм може обвалитися у будь-який момент, і тоді поховає під собою і вашу нещасну реліквію, і вас самих?

Ніхто їй не заперечив, але було зрозуміло: її думки не почують. Ззовні відбувалося зовсім щось зловісне. Якщо до цього було більш-менш тихо, земля під ногами різко затремтіла, і почувся такий страшний рев, що неможливо було не закрити вуха. Хлопець кинувся на вихід. Ейра, вихопивши блискучий витончений лук і стріли з-під кришки вівтаря, побігла слідом. Вони визирнули з храму саме вчасно, аби побачити, як у небі зіткнулося два дракони. Хлопець же побачив, що було в неї в руках, і одразу побілів.

— Заради Бога, пані, навіщо?!

— І першу чергу це зброя! — прокричала Ейра, аби перебити страшний гул і звуки битви.

Здавалося, чорний дракон програвав. Він то пірнав, то уникав кігтів, і лише захищався. Збожеволіла тварюка, яка встигла поховати під брилами і у диму тисячі людей, усе ніяк не могла заспокоїтися. І у небі ніхто не міг її дістати. Ейра розвернулася до хлопця і вчепилася у рукав ряси.

— Стріли зможуть пробити крила тому дракону?

Здавалося, ці слова мали коштувати життя. Відповідати їй не хотіли, спочатку насторожений погляд застиг на картині у небі, лише тоді перетнувся із поглядом впертої дівчини.

— Оскільки лук належав Борцеві, це цілком можливо, — зітхнув храмовник. — Втім, лише із його стрілами. Як мені відомо, лише один вистріл буде сповнений Його сили.

— Прекрасно, — буркнула Ейра. — Ви вмієте стріляти з лука?

— Я думав, ви збираєтеся зробити це самі?

— Пані виховували по іншому, — відпустила шпильку дівчина. — Я лук ані разу в житті не тримала.

Вони витримали паузу. Дві диких стихії у небі знову зіткнулися, і храм задвигтів.

— Ваші навички не мають значення, коли ви робите постріл із Його силою, — знехотя видав таємницю хлопець. — Ви маєте випустити стрілу у тому напрямку, і вона сама знайде свою ціль. Все ж таки, це стріли Борця, чиїм покликом і було вершення суду над Драконом.

Ейра пропустила релігійну частину повз вуха. Люди, замішані у релігії, користувалися вірою інших або перекручували усе на свій лад.

— Отже, я можу збити його сама?

Храмовник знехотя кивнув.

Стріла лягла на тятиву і враз засліпила яскравим сяйвом, Ейра майже наосліп натягнула тятиву, ледь напружуючись — лук ніби слухався сам. Р-раз! Стріла із тонким співом злетіла. Золотим розчерком вона поділила небо навпіл, окреслила дугу і наскрізь прошила крило дракона, який спричинив так багато жертв. Істота заревіла, і поранене крило, немов тонкий пергамент, до якого піднесли сірник, почало тліти, пропалена дірка росла у розмірах, поглинаючи лискуче полотно, поки від крила не залишилися одні уривки. Як парус після шторму, пошматований вітром.

Дракон каменем упав. Чорний супротивник, склавши крила, спікірував за ним, і за мить обидвоє зникли за лінією будівель. Ейра опустила погляд на лук у руках і провела пальцем по гладенькій поверхні.

— Отже, на цьому його сила вичерпана?

— На жаль. Тепер він нічим не відрізнятиметься від інших звичайних луків. Хіба що оформленням. І хоча я не можу уявити, як реліквію Борця постійно плямують кров'ю, мені залишається лише запропонувати вам забрати його собі.

Від такого подарунку відмовитися було звірством. Ейра не звикла відмовлятися, поки давали.

«Отже, доведеться вчитися стрільбі з луку.»

Задихаючись, він сперся на меч і обвів коло лицарів поглядом. Піт і кров заливали очі. Він мусив стояти далі, стояли і усі вони, усі десять із лишком солдатів короля. Дідько.

Мечі знову піднялися і зблиснули смертю. Але де король?