Столиця. Теплий прийом

— Якого...

Вони бачили цей чорний дим ще за милю, коли пірнули у ліс. Чисте небо заховалося за чорними смердючими хмарами, і дуже скоро вони відчули цей запах. Тоді не зупинялися, ще більше прискорювалися, і тепер стало видно: палала столиця. Клята Орвілія, до якої вони повзли на конях, жертвуючи часом на користь безпеки драконів. Клята Орвілія, де були підказки. Клята Орвілія, заради якої Майло так вмовляв свого впертого товариша відмовитися на деякий час від помсти і присвятити час порятунку інших. І зараз, коли на обрії нарешті забовваніли обриси міста, стало цілком видно, як звідти чорними хмарами валить дим. Столиця росла на очах, коли вони на ненормальній швидкості мчали назустріч. Ще швидше, і ще, поки вони не вріжуться у кляті ворота.

Лицарі кинулися врозтіч, і нарешті вони влетіли у отруєне димом повітря. Коні заіржали, встали на диби і з шумом зупинилися, шоркаючи копитами по каменю; тварини сполохано сопіли і часто дихали, боки жеребців були вкриті піною.

Будинки були і погорілі, і зруйновані, тут і там валялися уламки, усе заволокло димом і тріщав деревом вогонь. Де-не-де виднілися постраждалі, вони збиралися разом, тихенько обіймалися і плакали, хтось кликав батьків, хтось — коханих або дітей. Лицарі знову встали на пост, косячись на новоприбулих. Погорільці дивилися у спини в формі із безсилою злістю і безнадією. Ніхто не тікав з міста і не рятувався. Рука потяглася до меча, але Раян махнув.

— Облиш. Нема часу.

З гущавини диму почувся глибокий рев, і з шурхотом крил здійнявся вітер, який розтріпав коли плащів і зісмикнув каптури. Раян підвів голову і потемнів очима.

— Дракон? Чому тут?

— Йди вперед. — Майло піймав погляд крижаних очей і заспокійливо кивнув. — Розберуся тут і наздожену. 

Повторювати двічі не довелося. Раян ніби тільки того і чекав — круто розвернувся і кинувся глибше у місто головною дорогою, легко перестрибуючи через уламки дерева і каменю, тільки чорне волосся танцювало на вітрі.

Тепер охоронці. Майло поплескав одного із похмурих дядьків по плечу. Той тільки кинув на нього погляд через плече.

— Зі столиці виходити не можна. Наказ короля.

— О, справді? — Майло дружелюбно усміхнувся, інших троє підозріло глянули на нього.

Високий, широкоплечий мандрівник із мечем на поясі довіри не вселяв. Втім, вони мали рацію. Найближчий отримав кулаком в сонечко і скрутився в клубок на землі. Другого, який рвонув назустріч, Майло вхопив за чуба і з розмаху вдарив обличчям об коліно. Останні з чистої і давньої дружби чокнулася лобами. Декілька разів. А тоді теж притягли поспати.

Найближча родина з невисокої матері і трьох дітей дивилися зі страхом і покрою, коли він наблизився, стискаючи меча в руці.

— Шлях розчищений. Йдіть звідси, поки можете, — порадив Майло.

Спокійний тон і такий же вираз обличчя вселяли трохи впевненості у заляканих людей. Жінка поспіхом поклонилася, дівчинка вдячно схилила голову.

— Дякуємо. Дуже дякуємо!

— Я повідомлю інших, що можна забиратися, — відгукнувся похмурий хлопець із гострими очима і одразу зник у диму серед будинків.

Якщо людей не випускали з цього пекла, вони зараз або лежали немічні від отруєння вуглекислим газом, або переховувалися.

Родина вже йшла, пообіцявши попіклуватися про коней. Взмилені, зараз тварини бажали тільки перепочити і попити, а тут, серед вогню і руїни, не було кому пригледіти за ними, поки Майло і Раян гасатимуть столицею. А от енергійний хлопчина на секунду затримався.

— Не схоже, що ви місцевий, пане. Якщо зустрінете короля — будьте обережні, останнім часом його дах протікав усе більше, зібрав довкола себе одержимих ним солдатів, кажуть, найсильніші і найнебезпечніші.

Майло на те тільки усміхнувся.

Що ближче він наближався до замку, то більше було диму і оглуливіше ревів дракон. Його ледь було видно за чорною завісою, уривками виднілися то дика морда, то крило, а то пазуриста лапа, яка зносила на кам'яні стіни фортеці. Попереду вже було видно напівзруйновані ворота. Раян закашлявся, прикриваючи рота рукавом, і саме в цей момент над головою просвистіла каменюка, а тоді проламала декілька будинків, вони одразу склалися, немов з карток.

Дракон буянив. В обличчя знову летіли уламки розміром з людину. Раян відскочив у сторону і примружився, серед диму складно було побачити усю картину повністю. Та, здається, дракон зайняв позицію справа від воріт за рогом — виднілися луската шия і зрідка спалахували очі. Спираючись передніми лапами на мур, істота поливала вогнем східну сторону палацу, і повітря здригалося із кожним її ревом.

Його накрила велика тінь. Раян задер голову — згори стрімко падала ще одна брила.

«Не всти...»

З легенів вибило усе повітря, і він оговтався на землі під чиїмось тілом.

«...гну»

— Ти важкий.

Майло підвівся і подав йому руку. Раян піднявся сам.

— Геройствував? — уїдливо запитав.

«Герой» не повів і бровою, струшуючи зі штанів пилюку. Дим в цьому місці роз'їдав очі.

— Лише зробив те, що було в моїх силах. Врешті решт я тут, цілий і готовий до наступних наказів. — І він підвів брову. — Невже сердишся?

Раян стиснув зуби, зазирнув у ці безсоромні сизі очі і відвернувся.

— Дратує твоє постійно спокійне обличчя. Весь із себе незворушний, врівноважений герой. Такий з себе хороший. Хочеться врізати.

Майло підняв брови, але вираз його обличчя залишився таким же спокійним. Дим погано впливав на самовладання? Вперше на його пам'яті крижані очі виблискували неконтрольованим і негрунтовним роздратуванням. Раян різко схопив його за руку.

— Там, на шиї. Бачиш? Виблискує серед луски.

Він зайшовся кашлем, протер очі і слухняно підвів голову. Його зір був гострим, навіть гострішим, ніж у Раяна. Дракон знову підвів голову і заревів, на шиї справді зблиснуло щось багряне. Між лускою на шиї стирчали маленькі голки, які можна було легко випустити з виду. Вони вже одну таку бачили: видовженої форми незнайомий сплав із інкрустованим рубіном.