За течією.

Сутичка закінчилася, навіть не почавшись. Вони встали спина до спини і нападали раніше, ніж волоцюги встигали закрити кільце. Корти відрізнялися плащами пісочного кольору, із якими було легше маскуватися в степу, а також у світлому одязі було не так спекотно. Полишивши за собою на дорозі десяток неживих злодюг, вони змогли взяти одного в полон і пов'язати по руках і ногах.

— Ти теж помітив? — спохмурнів Раян, випроставшись. Його супутник повів бровою, старанно зв'язуючи полоненого. Пощастило його вирубити, і проблем великих не було. — Весь час дорогою ми бачили тільки тих, хто йшов до столиці. Але ніхто не подорожував у протилежну сторону. Нам ніхто не йшов на зустріч.

Майло кивнув і, не змінившись у незворушному виразі обличчя, затягнув останній вузол. Кінець мотузки виявився некоротким. Не довго думаючи, вони прив'язали кінець до раянового сідла.

— Запитаємо у нього, що за чорт відбувається, — домовилися. — Хто, як не житель цього клятого королівства, знає про те, що тут робиться. 

І поїхали далі. Дорога стала ширше, і вони із полегшенням перейшли на галоп. Непритомний Корт на буксирі в коней волочився по землі, купаючись у пилюці. На нього усім було начхати. Нарешті, коли вони промчали повз один із маленьких населених пунктів, полонений застогнав, повідомляючи про своє пробудження. Коней зупинили, і Раян першим підступився до ошелешеного тенебрірівця. Кремовий плащ перетворився на ганчір'я і посірів у пилюці. Майло чхнув в рукав.

— Розкажеш дещо, — усміхнувся одними губами Раян, гидуючи торкатися волоцюги зайвий раз. — Що зараз відбувається у столиці? Ваша шайка точно обізнана про інші групи таких самих, як ви. А отже, і про загальні справи ви кумекаєте.

Чоловік зайшовся гидким сміхом, та вершники не змінилися в обличчях і лише перезирнулися.

— Та сто пудів кордон перекривають. Вони простий люд не шкодують, аби ж тільки свою репутацію не втопити в калюжі на міжнародному рівні. Минулий король вдавався вже до таких заходів і перекривав кордони королівства. Зараз вони могли закрити столицю. Такий фурор останнім часом піднімався, у столиці було неспокійно. Впускати-то впускають, але назад — ні-ні.

Раян знову перезирнувся із супутником. Більше тримати цей баласт не було сенсу — відв'язавши мотузку, вони дотягли Корта до річища і пустили за течією. Води Борця легко підхопили його і, граючись, потягли по каменях. 

Слова про хаос у столиці ніяк не вплинув на плани, і вони швидко рушили на північ, за течією Борця. Скоро степ мав перейти у легку лісисту зону, а тоді остаточно замінитися смарагдовими лісами. Тенебрір славився хвойними, Дельмат, його сусід на сході — листяними. Нарешті тінь і нарешті прохолода. Тільки ці фактори вже могли змінити подорож на краще.

Ніч була безмісячна. Розплющивши очі, він все одно не бачив нічогісінько. Хмари затягли небо, і навіть зірки заховалися, лишаючи без краплі світла. 

Поступово наростав спів цикад, зашумів тихо вітер рослинністю довкола. Запах свіжозрізаної трави лоскотав рецептори: перед сном довелося попрацювати, щоб розчистити собі галявину для табору на одну ніч. 

Шурх. 

Він завмер, старанно напружуючи слух. Могло і здатися. Звук був настільки тихим, що можна було і сплутати із чимось. І знову — шурх. 

Над ними шугонула чорна крилата тінь, темніша на фоні сіруватих хмар, помчала кудись на північ. Чи на південь? У темряві втратилися усі орієнтири. Почувся стишений рев, десь зовсім удалечині, і враз поруч завовтузився Раян: 

— Бальдемар? — промурмотів крізь сон. 

Майло враз поважчало на серці. Він намацав у темряві раянове плече і легенько стиснув, вкладаючись назад. Деякий час він ще дивився у похмуре темне небо, поки не заснув.

...Перед ними тяглося попелище. Посеред полотна невеличких зелених заростей зяяла мертва сіра пропалина, і попіл, який ще витав у повітрі, все намагався влізти в очі. У мертвому мовчанні вони зпішилися і повели коней краєм спустошеної землі з безвітряної сторони. Обидвоє думали. Раян машинально погладжував свою кобилу по холці, Майло опустив погляд вниз, де були чітко розмежовані вкрита сірим попелом зелень і мервта земля із густим шаром пилу. Майло подав голос:

— Можливо, він і є причина? Дракон. Причина, чому в королівстві хаос і закривають кордони.

Супутник стенув плечима. Він знову і знову озирався на море попелу — Майло, ідучи за ним, добре це бачив. Врешті решт Раян кинув йому вудила і рушив прямісінько в центр пропалини, здіймаючи хмарки золи, яка одразу вкрила його взуття тонким шаром.

Поки хлопець був зайнятий, можна було відволіктися на деякий час і думати про своє.

До прикладу про те, що перед тим, як покинути замок, Раян деякий час сидів біля трьох безіменних могил. Фортеця раніше належала батькам Раяна. Здогадки, що з ними сталося, були безрадісними. Скоріш за все, два могильних каменя належали їм. Але третій? Допитливість гризла зсередини, і надокучливі питання не припиняли лізти в голову.

Спостерігаючи за своїм супутником, який швидко намотував кола сірим полем, щось видивлявся і вишукував, колупаючи носком чобота попіл, Майло дозволив собі на деякий час зануритися у свої малоймовірні, але цікаві гіпотези. Він рідко дозволяв собі вільний політ думок. Намагався контролювати їх, не докучати якимись додуманими висновками і тримати в голові тільки те, що чув або бачив. Ні більше, ні менше.

Та Раян — о, Раян! — був фігурою загадковою і недосяжною. Просто так не скаже про своє минуле, про свої думки чи хвилювання. Холодна фортеця із загоном драконів-охоронців. І як же кортіло розгадати цю головоломку. 

«Холодна фортеця» різко схилився, запускаючи руку в м'яку золу, а тоді випростався і рушив до нього. Сонце на мить засліпило, і Майло прикрив долонею очі. 

— Що знайшов?

— Самому б знати.

Раян кинув йому щось блискуче, і в руках опинилася справді незвичайна річ. Вона була видовженої форми, один з кінців був загостреним, інший — заокруглювався, а метал охоплював і вигадливо обвивався довкола рубіна в центрі. У сонячному промінні на гострому кінці металом затанцювало червонувате світло.