Зміни. Подорож у Тенебрір

Фелікс вихопив з його рук листа і швидко пробігся очима по рядках. Щоки самі по собі спалахнули:

— Ану віддай! Я у твої листи не лізу!

Втім, аристократ сам повернув, недбало кинувши на стіл, скорчив це знуджене обличчя, яке завжди виводило з себе.

— Що ж, дозволь вже влізти, якщо ти теж пхав носа не в свої справи.

Д'Армонд сперся попереком на стіл позаду себе, нахилив голову і глянув з-під важких повік.

— Вона тобі відповідає? — проникливо запитав, понизивши голос.

— Не твоя справа, — одразу спалахнув. Напровсяк прикрив руками свого листа і опустив кінчик пера в чорнило. — Мама зайнята. На відміну від багатих сімей, де нічого не роблять і мають багато вільного часу, ми маємо працювати і жити за останні рудіти. Мама постійно працює, завжди повертається додому після першої години і мало спить.

Фелікс гмикнув, і Айзекові знову закортіло врізати в вічно задертий догори ніс. Настрою писати далі не було, цей павич псував будь-яке солодке очікування і радість перед листом в відповідь. Та ось, уже який місяць він старанно відписує матері, а жодного листа у відповідь так і не дійшло.

— Ти хоч сам розумієш, наскільки абсурдно звучать твої виправдання, пане з пилюки? 

— Стулися.

— Мама? Не може відписати любому синочку? Подивися на мою, я не визнаю її половину свого життя, але ця ненормальна жінка досі строчить мені листи двічі на тиждень, скільки б не отримувала відмов.

— Стуліться, паничу.

— Ти просто не дивишся правді у вічі, — не міг вгамуватися Фелікс, усе більше розпаляючись. Слова були нестерпнішими за роки презирливих поглядів. — Вона злигалася тебе і забула. Намагається забути. Синочок вибився повище і так старанно відправляє їй гроші в конвертах, а вона має репутацію жінки, в якої син служить у гвардії. Їй нічого більше не... — його обірвали, ляснувши долонею по столу.

Айзек скочив на ноги, і шия його вкривалася червоними плямами. Очі підозріло блищали.

— Я ж попросив помовчати.

Не озираючись, він стрімко вийшов з кімнати і грюкнув дверима.

— У Академії Вельгард він подобався мені більше, — промурмотів Фелікс.

Повертаючись до спогадів про академію, він міг з точністю сказати: йому було плювати на усіх. Це ставлення не подобалося нікому, сприймалося за зверхність, та він не зважав на шепіт тих, хто нічого не міг досягнути сам і залежав від думки інших. В його оточенні були лише лицеміри, підлабузники і дуполизи, не здатні відстоювати власну думку. Люди поділялися на два типи: підлабузники і ненависники, не здатні сказати йому щось в обличчя.

Та все ж Блеквуд виділився на фоні інших, не боявся говорити те, що думав, розпускав кулаки і робив усе, що хотів, навіть якщо за це потрібно було понести відповідальність. Що ж, тепер і цей хлопець втрачав ті риси, за які ще заслуговував якоїсь поваги.

...Вони зійшлися доволі скоро. Знову ходили разом із виглядом, ніби не мають нічого спільного, знову не мирилися і не вибачалися, але це і не було потрібним. Вони обидвоє не були створені для вирішення конфліктів і щирих розмов по душах. Знову гмикали і кривилися, але залишалися поруч.

— О! Це ж пан з пилюки! — почувся дзвінкий голосок Ірис.

Хихикаючи, дівчина зникла за рогом, вони перезирнулися.

— Це ти винен, — буркнув Айзек.

— Чи так?

— Ти постійно так говорив, видно, їй сподобалося. Вона сказала це за сьогодні тричі.

Фелікс дозволив собі самовдоволено усмішку. Вони знову обмінювалися шпильками. Знову сварилися і знову Блеквуд був під боком. Звично.

Та Айзек здався відстороненим. Павич прослідкував за його поглядом, і гарний настрій як корова злизала. Радник. Цей пан Кеган. Дідько, щось відбувалося, точно щось змінювалося. А він не зможе нічого із цим вдіяти.

— До кордону залишилося декілька днів ходу. Швидко їхати не вийде — дуже скоро дорога звузиться і почне сильно вихляти, — Зітхнув Майло, викидаючи гілку до полум'я. Навіть не дивлячись на супутника, міг із точністю сказати, що Раян скривився. — Не варто забувати і про Кортів. Вони чудово вміють влаштовувати засідки саме на таких дорогах. 

Кортами називали розбійників, які гуртувалися на території королівства Тенебрір. За минулого короля королівство раз у раз гуділо від повстань. Розбої стали процвітати усюди, а під удар потрапляли і тенебрірівці, і іноземці. Тоді найголосніше прогриміла шайка на чолі із Кортом. Він тримав у залізному кулаці навіть ворогуючих із ним інших розбійників. Вправно користуючись своїми розумовими  здібностями, Корт, на відміну від інших груп, які не думали багато наперед і користувалися тільки фізичною силою, вибудовував стратегії по захопленню торгівельних шляхів і великих шишок, на яких ніхто з інших розбійників не смів заглядатися. Після того, як Кортова шайка збагатіла, до неї почали зтікатися охочі приєднатися і відхопити ласий шмат. Дуже швидко вони обламали свої зуби, побачивши, що Корт не купляється на солодкі улесливі слова, і потрібно дійсно працювати, аби отримати свою долю. 

Корт був жорстким і суворим, тож нікому не вдавалося замилювати йому очі. Шайка переросла у банду, а потім вона простягла свої щупальця далі, безперервно зростаючи у розмірах. Одному керувати цілою ватагою зірвиголів ніколи не було легко, адже в якийсь момент людей ставало занадто багато, і починалися внутрішні суперечки. На диво, Корту вдавалося тримати своїх людей під контролем, навіть коли лік перейшов з сотень на тисячі. 

Як на ватажка головорізів та розбійників, Корт прожив доволі багато. Він помер за невідомих обставин, але ніхто розбиратися не захотів. Розбійники порозходилися, але до них встигло приклеїтися ім'я їхнього ватажка, тож з тих часів тих головорізів продовжували називати Кортами. 

...Він притримав за повіддя Локуса, вповільняючись, щоб їхати в рівень із Раяном. Дорога була вузькою, і вони вже давно перейшли з галопу на лінькувату рись, зрідка чіпляючи один одного колінами. З кожним кроком коней піднімалися хмари пилюки: дорога була не новою і закинутою, порослою по обидві сторони високими бур'янами та будяками, що чіплялися листям із дрібними колючками за їхній одяг аж на плечах. Незворушний Раян іноді коротко змахував ножем, обрубуючи будяки, що були занадто високими і вже хилилися їм над головами, чіпляючись за волосся. Розкішні хвости коней уже давно втратили свою красу і були повністю встелені усілякими реп'яхами та збитою шерстю.