Зіткнення. Ворог

Фріель уся раптом напружилася, і разом із тим насторожився Майло. Драконка стривожено дивилася в сторону їх мовчазного компаньйона. Він як заснув, так і спав: напружені плечі, спина, усе тіло немов би готове до стрибку. Майло згадав, як запевняв, що усе буде гаразд, а сон потрібний, і нервово усміхнувся. В першу ж ніч Раяну наснився кошмар?

Вони саме мали змінити один одного на варті.

Фріель стривожено загуділа, ніжна драконка щиро переймалася за Раяна. Той смикнувся, повів плечем, а тоді повільно сів, і плащ з'їхав на землю. Так само похмурий, так само зібраний, хіба що пальці стискали краї плаща занадто сильно, аж до побілілих кістяшок. Та Майло не довелося вислуховувати його нарікання чи лайку. Раян у повному мовчанні загорнувся в плед і сів, притулившись спиною до дерева. Змірив пронизливим поглядом.

— Чого дивишся? Лягай. Тепер я чергую.

— Складно буде заснути...

І це дійсно було так. Вони ділили ніч на два однакових проміжки часу, мінялися приблизно під третю: о такій годині складно засинати і складно прокидатися.

Раян у відповідь лише гмикнув. Він був похмурий, як грозова хмара, і в такому настрої ще пробуде десь до кінця дня в кращому випадку. Навіть складно зрозуміти, чи варто було змушувати його поспати. І все ж, що могло снитися цій людині, щоб сон був настільки нестерпним? Втім, нескладно було уявити. Майло міг приблизно змалювати щось у своїй уяві.

...Вони саме рухалися у божевільному темпі назад, до замку, на балачки не було ні сил, ні бажання. Вітер здував обличчя з черепа, і все, що могли зробити вершники — це схилитися якомога нижче до драконячих спин. Тіло Бальдемара під ним ледь-ледь гуділо. Спочатку він подумав, що здалося. А потім дракон різко затормозив, так, що Раян мало не розбив носа об лускату спину. Майло із своєю драконкою по інерції пролетів ще з десяток метрів, тоді зупинився і озирнувся на них.

— Усе гаразд? Щось трапилося?

Раян не відповів, погладжуючи дракона по шиї, і втупився запитальним поглядом у лускату морду. Дракон дивився тільки вниз. Там, крізь запону з хмар, далеко внизу на землі він бачив щось, що не могли побачити інші. З широких ніздрів повалив дим, Бальдемар усе стривоженіше сопів і форкав.

А тоді опора під ним зникла, і Раян ухнув вниз. Перевертаючись у повітрі, крізь власне розтріпане волосся він бачив, як багряний морок стрілою мчить до землі, забувши абсолютно про все, криваві очі моторошно горіли. Вітер бив у спину так, ніби намагався виштовхнути вгору і врятувати. В очах засльозилося, він декілька разів перевертався у повітрі. Небо замінялося просторами степів і лісів, які, здавалося, тягнулися нескінченно, а тоді знову поглинало його яскравою блакиттю.  Вкотре його засліпило сонце, блиснуло щось золоте...

— Хапайся!

Він міцно стиснув чужу руку і вже за мить опинився на спині Фріель, незручно притискаючись плечем до грудей хлопця.

— Ідіот! — спалахнув Раян.

Майло смикнувся, як від удару, і враз зрозумів: адресувалося не йому. «Навіть не подякував», — подумалося, і він враз відмахнувся, спрямовуючи погляд за раяновим. Вони значно опустилися, і тепер можна було розрізнити точки на дорозі, до яких і падав каменем дракон. Раян поруч аж скрипів зубами від люті.

— Головою вдарився?! — сяяв потемнілими очима вершник, не зводячи погляду з Бальдемара. — Знайшов час і місце! Зараз кожна секунда на рахунку, та клята драконяча отрута може бути в кого і де завгодно, а він погратися у бійню захотів! За ним, — скомандував, не роздумуючи.

І драконка Майло скорилася: м'яко спланувала донизу, і можна було розрізнити у точках на дорозі карети. Бальдемар саме досяг їх, а тоді усе заволокла сіра хмара з диму і полум'я. Погано. Так у розпалі бою можна не помітити, коли отрута потрапить у тіло дракона.

— План?

— Відволікти увагу, повернути лускатому ідіоту глузд і повернутися в небо, — різанув Раян.

Прийнято.

Фріель пірнула у хмару з диму і попелу, приземляючись на дах карети, дерево протестуюче затріщало, і вони втонули у панічних криках і запаху паленої плоті і волосся. Вони враз закашлялися, драконка заревіла. Вперше напевно вона подала голос настільки гучно. З диму ревом відгукнувся Бальдемар. Золотий хвіст метався зі сторони в сторону, трощачи дерево і зносячи людей, Фріель полила вогнем ще одну карету і розправила крила.

Як вони налетіли різко і неочікувано, так і здійнялися у небо, полишаючи за собою руїну і жертв. Бальдемар летів теж. Вони піднялися високо, Раян перебрався назад, на спину свого дракона, напружений як натягнута тятива. Усі вони єством відчували: розлючений. Вершник був розлючений, впиваючись пальцями у гребені до білих кістяшок.

— Ідіот! Чим ти взагалі думав?! Хвостом? Ми не знаємо природи тієї отрути, через яку зараз одна луската малеча ледь жива спить у замку! Не знаємо анічогісінько!  Зараз, коли треба бути особливо обережними, ти шугонув у самісінький центр до ворога! Якби я знав про твої суїцідальні схильності, то не зупиняв би, але ти забуваєш! Забуваєш, що не один тут! Ти полишив мене і взяв усе на себе. Ти не можеш померти, поки ми з усім не розберемося! І ти прекрасно знаєш, про що я! Нам треба поспішати, ми не можемо затримуватися через якісь... якісь... 

Він тремтів. Та, пригледівшись, Майло виправив сам себе: тремтів не хлопець, а Бальдемар. Дракон втратив управління тілом, бив хвостом повітря і увесь трусився. Драконка тужливо загуділа. Раян спохмурнів, торкаючись долонею чорної нагрітої луски.

— Агов, ти чого? Що?..

Його погляд зупинився на дорозі під ними, карети усе ще губилися в сірій хмарі попелу, диму і іскор. Якась карета догоряла. Чудово було помітно, як Раян і сам напружився. Бальдемар не міг відвести очей теж, досі бачив щось, що не могли інші. Напавши без роздумів, зараз він тремтів так, ніби... Ніби більше не міг придушити страх.

Тваринний страх.

Майло мимоволі і сам погладив свою драконку по шиї.