Лист. Чергування

Не скоро Айзек заспокоївся достатньо, аби з ним можна було вести спокійну розмову. Він постійно спалахував, був готовий зірватися. Із Ірис, він теж не міг зустрічатися поглядами, і старанно уникав її. Один вигляд невинної дівчини був запаленим сірником біля бочки з порохом.

— Пан Кеган стверджує, що то був зумисний підпал. Ніякий не нещасний випадок.

— О. Справді? — Фелікс скептично гмикнув.

Хотілося врізати, накричати на нього і сказати, що Королівський Радник на те і Радник, що його варто дослухатися, навіть якщо особисті якісь причини не дозволяли ставитися до нього без злості.

— Не віриш? Будівлі були дерев'яні! Логічно, що хтось, бажаючи іншим зла, вирішив проявити себе у піроманстві.

Не зважаючи на запал сусіда по кімнаті, Фелікс розгорнув книжку на виділеній закладкою сторінці і втупився в текст із значно більшим інтересом.

— Знайшли докази? Чи це повторювалося останнім часом? — знуджено мовив він і позіхнув, прикриваючи рота витонченими пальцями. — Якщо там не розливали олію і не сипали порох, що вкаже на невипадковість? — І тихіше додав, відвертаючись. — Який сенс стверджувати те, чого не знаєш?

— Пан Кеган сказав, що докази є.

Павич повів плечима і серйозно поглянув на Блеквуда, повільно оглянув з голови до ніг і знову поглянув у вічі. Тоді захряснув книгу, яку, схоже, не судилося дочитати за сьогодні.

— Та ну? Тоді хай сам і розбирається. Яке він має право розголошувати щось підозрюваним?

Кінчики Айзекових вуха побуряковіли, стислися кулаки.

— Я не винен. Питання до дівчиська.

— Хочеш підняти тему жінок у гвардії? Гаразд, поговоримо. Вважаєш, вона мала взяти провину на себе?

— Це навіть не обговорюється! Вона провалилася, вона і мала платити своєю честю і статусом. Натомість боягузливо скинула усе на невинного, а потім спокійно дивилася, як я несе покарання за неї! Вона навіть не вибачилася.

— Подивимося на це з іншої сторони, — із неймовірною терплячістю відказав Фелікс. — Вона єдина жінка в гвардії. Якщо вона чіпляється за це місце, їй потрібно щось, доступне тільки тут. Панна Ірис не схожа на високородну, покровителя в неї немає. Отже, навіть за найменшу помилку її, як жінку, спробують одразу вигнати.

— Ти забуваєш, що за останню помилку вигнали б навіть чоловіка, — процідив Айзек, та його слова були пропущені повз вуха.

— Побиття батогом вона б теж не змогла витримати. Тобі всипали щонайменше двадцять разів. Вона б або зомліла, або була б важко травмована.

Блеквуд спохмурнів і машинально торкнувся своєї спини там, де досі вкривали шкіру червоні сліди. Павич почекав на змістовну відповідь, та той потупцяв на місці, а тоді від нічого робити плюхнувся на ідеально заставлене ліжко.

— Ти знову палив її листи? — змінив тему Айзек, принюхуючись. У повітрі стояв ледь відчутний солодкуватий запах. Так пахли напарфумлені листи, які його аристократичний знайомий без жалю викидав у комин. — Так не можна! Це ж від мами. Хоч би поцікавився.

— Мами, — пирхнув презирливо цей золотоволосий янгол із диявольськи гострим язиком. — Мама. Жінка, яка просто народила мене.

— Як можна... А, здається, тут ще одне.

— Спали, — байдужо.

— Слухай, — роздратувався Айзек, обережно змахуючи з конверту пилинки. — Я звісно розумію, в родині не без уродів, але ти міг би хоча б зробити вигляд, що зацікавлений. Твоя мама намагається приділити тобі час і налагодити зв'язок...

— Вибач? — перебив Фелікс, випроставшись.

Ясні блакитні очі потемніли, і навіть золотаве волосся, здавалося, втратило блиск. Поволі аристократ наблизився і вихопив листа з чужих рук. Айзек навіть не чинив супротив.

— Щось я не пригадую, пане Довгий ніс, щоб ми були достатньо близькі, аби ти міг нишпорити там, де тобі зась, — процідив Д'Армонд, тонкі крила його носа затремтіли у тамованому гніві.

У повній тиші він порвав не дивлячись конверт на клапті і вкинув їх у вогонь. Папір миттєво почорнів і зазвивався, а кімнату заповнив той самий солодкуватий запах.

— Спочатку на варті буду я.

Майло стиха зітхнув. І отак щоночі. Він здогадувався, що буде далі: Раян як завжди не розбудить його і просидить до ранку. Ніколи не будить. Потім він сам прокинеться, і вони продовжать шлях. Але Раян... ніби не любив сон. Ніби не хотів спати. Точніше... Ніби боявся заснути. 

І все ж Майло слухняно влігся на розстелений плащ, втупившись у напружену спину супутника. Стиха тріщав сухими паличками вогонь.

— Не любиш сон?

Раян помовчав, перебираючи зібрані цього дня трави, які тепер були акуратно розкладені у нього на колінах у вигляді пучечків, перев'язаних тонкою мотузкою. Майло помітив на тонких губах криву посмішку.

— Що взагалі приємного уві сні?

Полежавши якийсь час у тиші, Майло не витримав і знову сів.

— Зробити тобі чаю?

— Не треба, — мститель повів плечем, і волосся розсипалося по його спині. — Не беру з собою посуд.

Це було неочікувано, але Майло чомусь не сильно здивувався. Він таки заварив ромашковий чай у своїй чашці і передав супутнику — "щоб не змерз".

Від нього не приховалося, як Раян крутив у руках нещасну чашку із чаєм, ледь відривом із неї. Тягнув час. Від теплого чаю хилило в сон. А цей впертий вершник спати не хотів занадто сильно.

— Як на рахунок того, аби почав чергування я? — бовкнув він, не подумавши. Просто задивився на мішки під очима в Раяна, а тоді слова самі зірвалися з губ. — Прокидатися о третій-четвертій ранку складно, але засинати складніше. Тобі сон потрібен більше, ніж мені. Відпочинь, колись та й доведеться. А я обіцяю розбудити тебе, коли прийде час мінятися.

По обличчю Раяна можна було зрозуміти, що він скоріше страждатиме від головного болю, аніж дозволить собі поринути у сон. Зсунувши брови, він втупився у чашку так, ніби вона була причиною усіх його проблем, і витримав довгу паузу. Ну не міг він погодитися. Майло майже відчував, як у голові хлопця вирувало голосування "за" і "проти". Та ось Раян скривив губи, відставив чашку, до якої так і не доторкнувся, і пішов влягатися. Його плечі досі були напруженими, в спина рівною, ніби він лінійку проковтнув. Майло рідко доводилося бачити, як лягає спати цей хлопець. Перед сном Раян заплів своє волосся у косу, яку перев'язав акуратною жовтою стрічкою. Вона здавалася поношеною, але доглянутою. Жовтий колір здавався дивним і не вписувався у загальний портрет похмурого Раяна. Хлопець влігся до нього спиною, натягнув до шиї плаща і завмер.

— Розбудиш.

Це звучало як молитва.

Майло хотів завірити, що може посидіти трохи довше, в кінці кінців йому було не складно після стількох ночей відпочинку, але... Він знову зачепився поглядом за напружені під тканиною плаща плечі і передумав. 

— Гаразд.

Десь за спиною шурхотіла листвою Фріель — золота драконка повернулася після недовгого польоту, щоб розім'яти крила, і тепер влаштовувалася на нічліг. Бальдемар знову зачаївся десь глибше у хащах. Марно було шукати його очима: якщо дракон заплющував яскраві сяючі очі, неможливо було побачити його серед тіней. Як білий ведмідь, який прикривав носа лапою. Майло притулився спиною до теплого боку своєї компаньйонки і завмер, нашорошивши вуха.