На башті. Майло

— Прибули. Прошу вас пришвидшитися, панове, зміна вартових скоро завершується.

Айзек, так і не поглянувши на свою супутницю, мовчки послідував за супроводжуючим і вискочив з карети. Десь позаду, зашпортавшись, поспішила за ними Ірис, невиспана і розтріпана. Дівчисько продрихло усю дорогу до міста, і він сповнювався усе більшою неприязню. Лінива, слабка. Неможливо було зрозуміти, що було у неї в голові. Не маючи при собі ніяких здібностей, вона вмудрялася якось триматися у гвардії на божому слові.

І все ж саме із нею він мав виконати розпорядження зверху.

Вони у мовчанні зайшли до міста крізь привітно розчинену браму. Вечоріло, і віконця світлих будинків почали загорятися привітним теплим світлом. Ринки згорталися, і колись живі вулиці, які нагадували шляхи працьовитого мурашника, тепер ледь ворушилися, люди дозволяли собі вповільнити темпи, повертаючись додому.

— Нас не попереджали, із чим саме ми маємо зіштовхнутися, — знехотя почав Айзек, не витримавши гнітючої тиші і невизначеності. Як назло, усі вважали це самим по собі зрозумілим, і нічого не пояснювали зеленим гвардійцям.

На жаль, провідник не зрозумів натяку і промовчав. Хлопець повів бровою.

— Перепрошую? Скажете нам, у чому завдання? 

«Пане Закладені вуха», — продовжив він подумки.

— О, лише підмінити вартових на башті, — хрипкувато відгукнувся, шаркаючи взуттям по дорозі. Айзек скривився. — Боездатних солдат звідси перевели ближче до кордонів, і через день-два вони як раз мають повернутися, але зараз ходить така дурна хворь, людей не вистачає, відлежуються в госпіталі. Гвардія великодушно виділила нам декількох людей на підміну. І вас заодно. Не переймайтеся, молоді люди, на довше, ніж два дні, вас не затримають, і ви скоро повернетеся.

Десь за спиною почулося солодке позіхання Ірис, і неможливо було не підхопити за нею.

Вони пірнули у тінь між будинків, наближаючись до стіни, і тільки тепер стали помітними у напівтемряві старі, але стійкі двері. Слідом за чоловіком вони зайшли усередину і почали повільно підніматися крутими сходами на верхівку башти. Сходинки були високими, короткими, і доводилося бути уважним, щоб не оступитися. Факели тривожно трепетали полум'ям, коли вони проходили повз. Різкий звук вдарив по вухах, а тоді щось вчепилося в його руку і потягло донизу. Айзек насилу встояв, а коли озирнувся — зустрівся очима із Ірис.

Знову вона.

— Пробач.

Не втримався від роздратованого цикання:

— Обережніше будь.

Вирвав руку і пішов далі, не помітивши, як та закотила свої зелені очі і рушила за ним.

Окрім цього, вони піднялися нагору без пригод.

Вони отримали теплі плащі. Двоє вартових, закінчивши свою зміну, зникли у люці із супроводжуючим.

Залишилися лише вони вдвох. Башту з усіх боків обдували вітри, пронизливі і сильні. Вже через декілька хвилин очі вже почали сльозитися, волосся б сплуталося на вітрі, якби вони не повдягали плащі із капюшонами.

«Слідкуйте оточенням, будіть один одного, коли бачите, що інший готовий заснути. Попереджайте іншого, якщо відчуваєте, що раз у раз заплющуються очі. Один стежить за тим, що відбувається в місті, а інший — за стіною», — сказали їм на прощання. Так і зробили. 

Загорнувшись у плащі, вони у повному мовчанні зайняли свої позиції по обидві сторони «гнізда» і завмерли. Тільки вітер невгамовно свистів, тріплючи поли темних плащів. Доводилося мружитися і часто кліпати, щоб змахнути вологу з вій і не втрачати фокусу. Айзек зосередився на зовнішній стороні, і напружував зір, чіпляючись за підозрілі тіні і рухи. З верхівки башти було видно усе як на долоні. Невгамовно шуміли внизу темні тіні дерев і ходили хвилі високою травою. У таку бурхливу, вітряну ніч не було чути ані співу цикад, які зазвичай не могли затихнути, ані пташок. Лише пронизливий вітер і шум дерев, серед яких не було чути, що відбувалося за спиною.

...Він різко підвів голову і роззирнувся. Скаженіючи, вітер зірвав капюшона з голови і в мить перетворив волосся на неохайне гніздо. Та Айзек старанно вдивлявся в картину внизу, намагаючись зрозуміти, що він пропустив. Різко озирнувся, не в змозі позбутися мутних здогадів. Похилившись на холодний камінь, бачила десятий сон Ірис.

Вже набрав повні груди повітря, щоб як слід прикрикнути на дівчисько. Втомилася після тренувань, не виспалася у кареті — і тепер все ж таки заснула. А тому ніхто не слідкував за стороною міста.

Та щось яскраве зі сторони міста змусило його затнутися і враз здутися.

Вогонь.

Бурхливий і буйний, підхоплений скажений вітром.

Горіли будинки.

— Стерво! — прогарчав, і це було перше, що почув Фелікс після тижня тиші. — Змія підколодна!

Виходець родини Д'Армонд і, як виявилося, другий по старшинству син не поспішав підняти очей на свого розлюченого товариша по нещастю. Спочатку він дочитав речення і вклав між сторінок пальця, і тільки тоді вже глянув на Блеквуда і підняв доглянуті брови у стриманому здивуванні. Погляд ясно виражав «як це розуміти».

— Ти обіймався із свинями, любий мій бідний друже? — делікатно запитав, не приховуючи усмішки, але у Айзека явно не було настрою для жартів.

Той пройшов до свого ліжка, якого не бачив дев'ять днів і ще пів доби, і впав на матрас, проводячи долонею по безладному волоссю, яке вже перетворилося на жирні бурульки. Втомлений, потріпаний. Для чистолюба в нього була занадто пожмаканий і недоглянутий одяг, який вже встиг відсиріти в підземеллі, а молочного кольору сорочка набула сірого відтінку.

Фелікс примружив ясні очі і розтягнувся в ширшій усмішці.

— То я сьогодні почую, як проста жінка обвела тебе довкола пальця?

— Не обвела, а просто підставила, — буркнув рудіт.

Айзек підвівся якось незграбно, ледве рухаючи торсом, і поліз у шафу за чистими речима. 

— Ми мусили. Просто. Слідкувати. З башти! Як можна так безвідповідально ставитися до чергування?! Один єдиний раз не спати вночі і просто нести варту! Саме тієї ночі, саме тоді, коли чергували ми, треба було отим будинкам спалахнути! А дівчиськові — скинути на мене провину!