Ардсолас — столиця знань. Втрата

Ардсолас відчинявся із першим променем сонця і зачинявся одразу ж, як тільки світило зникало, заміняючись холодними зорями. Міст піднімався, і ні за яких обставин не опускався раніше встановленого. Тож якщо мандрівники хотіли потрапити до столиці знань, їм нерідко доводилося їхати вночі, аби дістатися під ранок. Мало не щодня, як тільки міст опускався, ним починали сунути втомлені мандрівники, які бажали одразу опинитися в стінах безпечного міста і перепочити. Серед цих людей він і намірявся загубитися. 

Очікуючи сходу сонця, вони вели, скоріш за все, останню розмову. Бальдемар залишався, і по рубінових очах Раян чудово розумів, що істота цим не вдоволена. Снідаючи перед втомливим днем, він заспокійливо гладив напарника по лускатому носі. 

— Ми вже подорожували бозна-скільки, але досі ти не казав, що забув у столиці знань, — лінькувато мовив гієна, доливаючи собі бульйону до чашки. Зайвих тарілок із собою ніхто не носив. — Це надсекретно? 

Насправді, нічого Раян і не приховував. Усе було ясно як день. Хлопець байдуже стенув плечима: 

— В архівах всеосяйного Ардсоласу я можу відшукати щось новеньке про своїх матір або батька. Там записані дані про хороші і погані діяння видатних або підозрілих людей, тож спробувати можна. 

Він задумався, спохмурнів і не зронив більше аніслова. Звісно, була така можливість, що йому нічого не розкриють. Усе ж таки, скористатися архівами міг не кожен і не завжди.  

— А ще, — додав він стиха, дивлячись кудись у точку перед собою, і чоловік скосив на нього жовті очі, — там може бути зазначено щось і про першого їхнього сина. 

Раян вже встиг зрозуміти, що про старшого брата складно буде вловити щось лише із щоденника. Переглядаючи різноманітні записи, він зрозумів, що не знайшов там імені людини, яка мала бути його братом. Хто він, що з ним трапилося, чи вижив він — крутилося в голові, і ні на жодне з цих питань ніхто не міг дати відповіді. Це могло бути не дуже важливо, їх обох нічого не пов'язувало. І все ж таки. Задумавшись, він непомітно для себе згодував дві ніжки зайця Бальдемарові, але того, звісно, було мало. 

— Ну, тоді залишається побажати тобі успіху. 

— Що? Ти не підеш? — слабко здивувався Раян. 

— Я теж тут із своєю ціллю, — відказав чоловік. — Хоч я і не беру більше участі в війнах, але ще є одна людина, яку потрібно прибрати. Рушу далі сам, — гієна посміхнувся: — Більше тобі не доведеться тренуватися, еге ж? 

Раяновий настрій різко зіпсувався. Після інциденту на річці ребра досі боліли, рідкі синці на спині і боках налилися жовтим. Гієна знову розтягнув губи в усмішці, допив бульйон і випростався. 

— Сонце сходить, тобі вже варто йти. 

Чоловік повернувся до нього спиною, ніби на цьому розмову було завершено, і почав збирати речі. Раян стиснув губи у тонку лінію. І змовчав.

...На зовнішній стороні рову вже зібралася різношерста група людей. Були і торговці із возами, і прості люди, невеличкий натовп миготів похмурими і яскравими кольорами. Із ледве чутним рипінням почав опускатися міст, і тільки його другий кінець з'єднався із дорогою, натовп неспішно посунув уперед, зашаркали, зацокотіли копита і затремтіли повозки, переправляючись на протилежний берег. 

Біля піднятих воріт прийдешніх зустрічали двоє охоронців, які проводили перевірку документів. У бідних людей про таке навіть не питали, якщо ж статус був вище, ніж у жебрака, вже вимагалися якісь банальні папери чи підтвердження особи. Люди у пошарпаному одязі, зсутулившись і згорбившись, втомлені і побиті самим життям, завмирали біля охоронців, піднімаючи покірливий і втомлений погляд, їх зовнішній вигляд оцінювався, і їх пропускали, не питаючи документів. У деяких могли стиха уточнити, ким були батьки. Тоді вони неспішно йшли далі, похилившись подібно старим деревам. На спинах у них були старі сумки, які немов би тягли людей ще нижче. Серед них Раян і загубився, зробив втомлений погляд, коли показував обличчя сторожу. Той окинув хлопця байдужим поглядом і повернувся до якогось записничка у своїх руках, але тоді знову підвів очі і оглянув уважніше. 

— Дивні в тебе очі, хлопче. Проходь, не стій на дорозі. 

Раян опустив голову, ховаючи зловісний блиск на дні зіниць, і прослизнув за іншими людьми. Він знав, що не зможе зробити той самий покірливий і загнаний погляд ягняти. Воно знає, що його доля — бути вбитим для подачі на стіл, але лише змиряться із тим, що відбувається. Він був впертим, живим, очі горіли холодом і готовністю вигризати собі місце в цьому світі, але не змиренністю. 

...у архів пробитися було не найпростішою задачею. При вході зустрічали без почестей. Тільки-но він зайшов до зали, біля входу зустрів чоловічок із пронизливим поглядом. 

— Вхід заборонений. Зробіть будь ласка запит, ми вас знайдемо і передамо вам відомості через декілька днів. 

І от він мусить киснути на одному місці. Раян засів у шинку, де навіть посеред дня було прохолодно. Мусив скніти деякий час, аби отримати кляту відповідь. Він вмів чекати. Вмів набратися терплячості. Але з архіву мали право навіть не відповісти! Раян був упевнений, що з його удачею це цілком імовірно. 

Щоденно він літрами цідив жахливий фруктовий сік, від якого під кінець першого дня стало погано, і не знаходив собі місця. Не робити нічого було жахливо нудно, але почати якусь роботу він просто не міг. Тож і доводилося слухати п'яні викрики відвідувачів, які пили алкоголь з горла, волали пісень, танцювали чи билися. Тоді як на вулицях люди ледве волочили ноги від спеки, тут, у затінку, було доволі жваво. Через горлодерів і танцюристів Раян давно забився у куток, і звідти відкрився вид на усіх. Навіть якби хтось захотів зашкодити йому, ніхто не міг підібратися непоміченим. Окрім нього самого таких «інтровертів» було мало. Загалом усі намагалися розслабитися чи випити. На жаль, коли алкоголь бив у голову, люди лише ставали галасливіше. 

На третій день вісток як завше не було. Раян вже втомився сподіватися, і тепер вже більше для галочки сидів на звичному місці. Від стійки до нього робітникам треба було подолати шлях крізь натовп пітних п'яних горлодерів, тож навіть заради грошей до нього припинили підходити, аби запропонувати щось до замовлення.