Від'їзд. Річка

Звісно ж хто не міг знати Королівського Радника. Чоловік був тим, хто очолював деякий час гвардію короля і долав драконів. Історії про нього значно нашуміли. Айзек перезирнувся із Павичем і скромненько привітався із паном Кеганом, ледве тамуючи захват. Він так розхвилювався, що мало розумів, де і перед ким знаходиться. Він навіть встиг забути про те, яким паскудним був настрій після посиденьок у камері і розмови із Малахі, але Директор люб'язно спустив його з небес на землю.

— Можливо ви не помітили, панове, та я випустив вас завчасно, — мовив чоловік, сплітаючи пальці у замок перед собою, і різанув сталевим поглядом. Обличчя Королівського Радника виглядало доброзичливішим, і Айзек вирішив дивитися саме на нього. — Як ви знаєте, Академія Вельгард готує юнаків, аби в подальшому вони перейшли у гвардію і служили при королі. І при Радникові. Вас двох беруть завчасно: вогню у вас багато, легше приживетеся у гвардії. До того ж. — Директор стиснув губи у тонку лінію, і Айзек втягнув голову в плечі. — Там у вас вже не буде сили розпочинати скандали, і енергія піде лише на користь іншим людям.

— Йдучи до гвардії, молоді люди дуже хвилюються, і опинитися у незнайомому середовищі для них незвично, — взяв слово пан Кеган. Хоч дихати і стало трохи легше, але однієї присутності Директора було достатньо, щоб тримати в напрузі і надалі. — Якийсь час потрібен, щоб вони пристосувалися. Було б непогано відправляти вже старших учнів Вельгарду до гвардії на сталий термін, аби вони могли поринути у це трохи раніше. Також це допоможе вам і усім іншим зрозуміти насправді, із чим доведеться мати справу. Як би усі не стверджували, що тільки цей шлях найкращий, а діти мусять йти стопами своїх батьків, це величезна помилка. — Відносно молодим обличчям чоловіка в секунду пробігла тінь, і Айзек несвідомо відхитнувся, скосивши очі на Д'Армонда. Клятий Павич не повів і бровою. Тоді знову обережно глянув на пана Радника і впевнився: той був абсолютно спокійним. — Такий спосіб позачасно дасть юнакам оцінити, чи насправді вони бажають йти у гвардію, а чи можливо є те, чим би вони хотіли зайнятися натомість.

Виходило так, що вони їхали з Академії до одного з штабів або куди-інде. Айзек знав з самого початку — в нього не було ніякої дороги, окрім Академії Вельгард. Це було єдине місце, де в нього був шанс вибиватися вище. І якщо багатії на кшталт Фелікса могли дозволити собі безліч шансів і довгий вибір кращого шляху, в нього подібної золотої ложки не було. Академія Вельгард була поки що єдиною, яка найкращим учням, ким би вони не були, оплачувала навчання. Тільки тому Айзек міг перебувати тут і навчатися. Якби тільки в одному питанні на іспитах він помилився, замість книжок його оточували б похилі стіни оселі, бруд і безнадія.

— Отже, — видушив з себе Айзек, ледве в змозі зібратися із думками. Під одним поглядом пана Кегана він забував геть усе. Щоки спалахнули, долоні змокли. — Ми коли їдемо?

— Сьогодні ж, — різанув Директор. Фелікс збоку нечутно пирхнув. — У вас година на те, щоб зібратися і поїсти. Із речима переїдете до бараків гвардії біля штабу.

Королівський Радник кивнув:

— Побачимося через годину біля головних воріт, Блеквуде, Д'Армоне. 

Айзек піймав схвальний погляд пана Кегана і зашарівся. Не зволікаючи, вони із Феліксом покинули кабінет: треба було поспішати. Змушувати таку людину, як Королівський Радник, дуже не хотілося.

— Дурня якась, — пирхнув Павич першим ділом, як тільки за ними зачинилися двері, і знову обдарував вже звично зверхнім поглядом. — І так зрозуміло, чому взяли саме мене, але ти?

— Припни язика, — буркнув він, але більше машинально.

Думки витали тільки довкола шанованої персони, яка сьогодні побувала тут, та ще й вела з ними розмову. Айзек не знав, що саме змусило вибір пасти саме на них двох, але збирався довести, що то було не намарне. Королівський Радник на імення Кеган був особистістю, оповитою одними лише міфами і здогадами. Він рідко показувався на людях, багато працював і робив усе заради імперії. Про нього майже нічого не було відомо. Ані про минуле, ані про життя, ані про те, яка це була людина. Навіть наближені мало що могли сказати, а простий народ не знав анічогісінько. Багато хто не бачив навіть його обличчя, але вони і не переймалися тим, як виглядає одна з отих шишок, що пишуть життя тисяч людей. Простим людям було важливо те, як вижити у сьогоденні, виконати свою працю, поїсти і звалитися у ліжко, аби рано вранці знову йти заробляти на кусень хліба. Айзек і не сумнівався, що пан Кеган робив усе, щоб полегшити життя підданих. Ця людина прибула сюди із ціллю зробити все, щоб допомогати учням Академії Вельгард, і так мало бути надалі.

Щоб зібрати речі, довелося повернувся до гуртожитку. На щастя, зараз були уроки, тож сусідо не мав змоги задати дурних питань чи вкотре атакувати запахом брудних шкарпеток. Співжитель був з середнього класу і навіть трохи вище, в таких вже проявлялася пиха, варто було опинитися один на один із вихідцем з бідної родини. Недивно, що ця розніжена срака одразу почала щось затирати про різницю у класах. Про подібних Айзекові любили казати, що вони жадібні, брудні і не вміють підтримувати чистоту — так само казав чванькуватий бовдур, задираючи носа до стелі, але саме ця багата свиня тхнула потом вперемішку із жахливим парфумом, майже не міняла одяг, а зуби не бачили щітки достатньо довго, щоб лев'ячий подих міг знести з ніг.

Айзек оминув чуже звалище брудної білизни на підлозі, дістав з-під свого ліжка дорожньою сумку і відчинив шафу. З десятка поличок Айзекові речі зайняли ледве три.

Часу на не занадто велике число речей було достатньо, тож він не поспішав. Методично переклав сорочки і штани до сумки; одяг, який ще треба було випрати, акуратно вклав до іншого згортку. Напровсяк випадок обійшов спальну кімнату і ванну: під дбайливо застеленим ліжком віднайшов дешевенький кулон із дерев'яною фігуркою єнота, яку, здавалося, загубив вже давно (про це вперто затирав сусід), з ванної забрав щітку, зубний порошок і прості приналежності для шкіри. Дивно було те, що майже усі вони не постраждали, якщо згадувати любов сусіда псувати усе, що йому належало.