Гієна. Покарання

Взимку відбивати напади один за одним ставало усе складніше, а занадто уникати засідок на дорогах. Усілякі виродки натовпом йшли сидіти в кущах і ставити пастки на мандрівників, які потрапляли у цей світ небезпеки майже в ту саму мить, коли вони покидали якийсь прийстойний і більш менш безпечний кабак. Дороги у лісі кишіли жадібними до наживи покидьками ще більше. Він знав про це з самого початку. Знав і все одно мало не підставився. Благо, рефлекс спрацював раніше за думку, і перший злодюга, так і не перерізавши йому горлянку у першу ж мить, як себе видав — що було вже неприпустимою помилкою, — впав мішком у бруд, змішаний із колись білим снігом. Ларс всівся якомусь вже неживому невдасі на спину і узявся діловито витирати кров із ножа. Ніколи він не дозволяв собі недбало ставитися до зброї, на лезі якої жевріло його життя. Щодня. Кожної хвилини.

Щосекунди.

Життя не мало цінності, якщо за нього не боролися. Він доводив свою цінність щоразу, коли тільки випадала можливість.

Здійнявся вітер, несподівано і не характерно для цієї місцини. Ларс рефлекторно опустив голову, прикрив обличчя рукою, а тоді примружився і підняв голову, коли розчув, як засвистіло повітря. Над головою тінню ширяла велична луската істота із яскравими кривавими очима, спрямованими чітко на нього, і потужні крила розсікали повітря мірними помахами.

Дракон.

Ідеальна у своїй подобі, чорна, як ніч, і витончена, зважена і без єдиної зайвої риси істота. Неперевершене створіння. Неймовірної краси і небезпеки. У Ларса звично закипіла кров і серцем розігнався по тілу адреналін. Як завжди, у голові знову усе затихло, цей знайомий трепет і неймовірна, приємна напруга, коли усі нерви натягнуті до слабкого дзвону, і тіло нагадує готовий до вистрілу лук. Ця знайома максимальна концентрація, коли не помічаєш ні болю, ні страху. Його очі спалахнули диким азартом.

— Оце так, — чоловік вищирився і перекинув кинджал з руки у руку. — Мені доведеться битися ще і з драконом?

Бій не зав'язався. Підліток, зовсім шмаркач, зіскочив зі спини дракона струснув довгим волоссям і ледь помітно, на якийсь жалюгідний градус повів підборіддям в сторону. Дракон схиливши голову набік, одразу мирно блимнув очима. На мить здалося, що ця луската істота із майже дитячою грайливістю була менш небезпечною, аніж похмурий, холодний і худорлявий підліток, якого Ларс про себе охрестив «Принцесою». Втім, Ларс не поспішав відмахуватися від цієї думки

Вони рухалися в одному напрямку — на південний захід, і Ларс абсолютно бездумно нав'язався до цієї дивної компанії. Підгодував дракона якоюсь солодкою гидотою, яку знайшов лише десять хвилин потому в одного із волоцюг, нині добрива для травички біля дороги. Лускатому сподобалося, добре, що хоч не отруївся — вони тепер удвох були проти одного підлітка.

— Без вибриків, — попередив тільки прохолодно.

Ларс тільки оскалився, сяйнувши жовтими очима.

— Не обіцяю. Просто будь уважнішим.

На цьому можна було попрощатися із теплим місцем на спині лускатої істоти, та Принцеса усміхнувся куточком вуст і наказав триматися міцно.

Цей божевільний літав навіть без сідла. Без кріплень. Просто ось так, тримаючись одними руками. Так навіть на конях їздили або ідіоти, або дивитися пункт перший.

Він ворухнувся уві сні і наткнувся на щось холодне шиєю. Після довгої дороги і сну лише на спині дракона спалося добре, в думках розвиднювалося повільно і дуже хотілося поринути назад у сон. Здається, кошмарів сьогодні не...

— Прокинувся, малий?

Він швидко розплющив очі і у світлі каганця побачив уже знайомий оскал і майже жовті очі. Чортова гієна. А він чого спав? Чого?

Безтурботний придурок.

Інтуїтивно Раян здогадався, що це таке так настирливо холодить шию, і вріс у імітоване ліжко у вигляді плаща і якихось речей. Фангорн — улюблена іграшка цього чокнутого. А нещодавно вони летіли, і такий собі Ларс безтурботно засточував і чистив ніж! Нутрощі стягнуло у крижаний вузол. Він тільки думав про те, щоб рука чоловіка із ножем не здригнулася.

— Так безтурботно спав у компанії незнайомого чоловіка, — тягуче говорив Ларс. Виродок був задоволений собою. — Гаразд, малознайомого. З твого вигляду і не скажеш, що ти, такий похмурий, легко підставиш горло першому зустрічному. А може і не тільки горло?

Він міцніше притиснув ножа до горла, і Раяна обдало морозом. Гупання пульсу у вухах стало голосніше, і щось настирливо сдавлювало горло так, що перехоплювало подих. Раян відмовлявся називати це страхом:

— Ну ти і погань.

Він вже потроху оговтався від першого шоку. Увесь підібрався, стиснув кулаки. Усмішка жовтоокого виродка стала ширше і поблажливіше.

— Можеш не смикатися, — завірив майже лагідно. Очі продовжували уважно слідкувати за раяновими рухами. Хлопець подумки цикнув. — На лускатого теж не сильно сподівайся, він назовні. Він не почує. Я помітив, що ти давно не спав нормально: під очима мішки, увесь такий похмурий. Мігрені мучають, еге ж? Бідолаха. Залишалося тільки дочекатися, коли ти поринеш у повноцінний сон від накопиченої втоми, а не просто подрімаєш на спині дракона, тримаючись за гребінь. Але ми переміщалися в тому безумному темпі доволі довго, я вже думав, ти не даси слабину, — цокнув чоловік. — Останнє слово, може? Не соромся, я...

— Пішов ти до дідька лисого, — роздратовано сплюнув Раян. Шум у вухах став голосним настільки, що він не почув власного голосу.

На дні очей цієї гієни мелькнула якась думка, яку Раян не встиг вловити. Шум у вухах став голосним настільки, що він не почув власного голосу. Серце швидко билося у грудях: бух-бух-бух.

— Що-о-о ж, хлопче, ти довго діяв мені на нерви, — проспівав Ларс. — Тоді побачимося-я-я!

Його рука швидко мелькнула у повітрі, здіймаючись уверх, зблиснуло помаранчевим у світлі каганця лезо, а тоді ніж понісся Раяну в обличчя. Він широко розплющив очі, биття серця досягло своєї кульмінації, а тоді він розчув, як ніж розрізав не тільки щось, а і саму тишу із жахливим звуком, і на мить здалося, що він повністю оглух.