Утеча

Нарешті повернення. Нарешті вдома. Вона зачуяла п’янкий запах гліцинії та півоній раніше, ніж маєток виріс перед очима. Дорога звернула вбік, і перед очима розкинулися ковані ворота із парою павичів, які горнулися один до одного. За ними простягався сад родини Вестер, а над усім цим велично нависав маєток. Ейра так і закам'яніла посеред дороги, притримуючи Фею за віжки. 

Вона зовсім забула, що настав сезон. 

Увесь сад розцвів і тепер буяв, поширюючи п'янкий запах гліцинії і півоній далеко за межі саду. Увесь маєток немов би вибухнув яскравими барвами і був оточений неймовірними заростями, за якими увесь час так турботливо наглядали садівники родини Вестер. 

Батько усміхався, але не підганяв її, насолоджуючись виразом захвату на відкритому дівочому обличчі. Помітивши це, Ейра збентежилася, чарівно спалахнула і, спішившись, швидко рушила до воріт. Після довгої поїздки верхи на конях здавалося, що вона йшла занадто повільно. Не витримавши, дівчина перейшла на біг, неголосно цокочучи невисокими каблучками. 

Майже заховану в тіні великих доглянутих заростей хвіртку справа від воріт відчинила «матінка» Мерін. Вже не молода пухкенька економка яка одразу кинулася обіймати свою пані, яку вона знала змалечку. Із-за спини її допитливо визирали інші слуги цього дому, щоб привітати господарів, без яких тут було занадто тихо, і всі ці п’ять днів, що вони їздили по справах, садиба видавалася неживою. Ейра витримала декілька потрібних митей, а тоді вирвалася із обіймів і кинулася до Алана, та матінка вже спішила зустріти господаря. Друг був у звичному робочому одязі, широкі рукави сорочки закочені до ліктів, а на обличчі та сама білозуба усмішка і милі ямочки. 

— А хто це є?! Наша мила-мила пані? Очам своїм не вірю! 

— О так! Ваша гарна, розумна і неперевершена пані! — Ейра з реготом кинулася йому на шию. — І тобі варто її зловити! 

І звісно ж Алан не міг не виконати бажання своєї пані. Він з поблажливою усмішкою підхопив це енергійне дівчисько за талію — обережно, як і належить усе ж таки ставитися до знатної леді, якою б пустотливою вона не була, — і крутив на руках стільки, скільки бажала дівоча душа. Повітрям розлився щасливий дзвінкий сміх, який так полюбився людям у цьому місці. Неможливо було витерпіти і дня без цього звуку, немов би танцювали на вітру язички срібних дзвіночків. 

Нарешті усі трохи заспокоїлися, і господарі увійшли до саду. Недарма ті, хто бував тут, потім у своїх розповідях називали його райським. Щоб дійти до самого маєтку, потрібно було спочатку прогулятися живим природним коридором. Уздовж доріжки тягнулися розкішні кущі півоній, і непомітно по обидва боки виростали стіни гліцинії, які змикалися над головами. В Ейри навіть трохи запаморочилося в голові, але вона не зважала. Цей запах означав, що вона нарешті вдома. 

— Мила пані, — лінькувато протягнув Алан, коли усі вже мали розходитися, а Ейра збиралася піти перевдягнутися. — Не поспішай. 

Дівчина здивовано роззирнулася. Усі розходилися, кожен повертався до своїх справ, і ніхто не звертав на них уваги. Стало так тихо, що було чути, як шумить фонтан у центрі саду. 

— Це на рахунок Дерека, — Алан поправив капелюха і глянув з-під лоба. Його очі не усміхалися, і Ейра непомітно для самої себе теж підібралася — Як буде можливість, він просив тебе підійти до нього у саду до твого місця. Я не зрозумів, до якого саме, але, схоже ти мала зрозуміти його без більших уточнень. Не знаю вже, що там сталося у вас двох, але будь обережна зі словами, ти ж його знаєш. 

Не залишилося нічого, окрім як кивнути. Думками дівчина була вже іншому місці. Вона машинально попрощалася із другом і повернулася до своєї кімнати, на цей раз вперше за довгий час через двері. Вона вдосталь відсиділася у гарячій воді, розслабляючись після довгої подорожі верхи, вдягнула більш легкий одяг, аж тут, немов би усі змовилися, у двері знову постукали.  

— А хай тобі, чому я всім так... 

Двері розчинилися раніше, ніж вона встигла торкнутися ручки. 

— Тату? — щиро здивувалася Ейра. — Щось сталося? Я збиралася піти пошукати Дерека... 

Чоловік виглядав так, немов би його щось відірвало від роботи, він швидко окинув дочку поглядом і, зітхнувши, розтріпав своє і так скуйоводжене темне посріблене сивиною волосся, зазвичай доглянуте і зачісане. 

— Плани помінялися, до нас прибули гості. Тож вдягнися у щось для урочистих прийомів і спускайся до бенкетної зали, — спішно кинув він, вже виходячи з кімнати.  

Видно, і справді поспішав. Ейра скочила на ноги, збита з пантелику. У голові усе раптом змішалося, і вона остаточно розгубилася. Як на зло, не було жодної змістовної думки, а зсередини раптом почало гризти дивне тривожне відчуття. 

— Зажди, тату! Що?.. 

— Вони вже деякий час чекали, поки ми повернемося сюди, не варто змушувати їх чекати далі, — нетерпляче докинув чоловік, і вийшов. 

Тільки хряснули двері. Знічена, дівчина швидко закліпала і роздратовано зітхнула. Щось не давало їй спокою. Батько залишив її у розгублених почуттях, роздратовану і втомлену від усього. Варто було повернутися додому, щоб її знову смикали туди-сюди, немов якусь ляльку. 

— Як не одне, то інше, — промурмотіла вона, а тоді зачула тихий голос матінки Мерін. 

Вона вагалася недовго: скрадаючись, немов кішка, тихенько наблизилася до дверей і притислася до них вухом. Мало не виказала своє незадоволення вголос. Не можна було розібрати ані слова! 

— ...ані... чарується... 

Ейра роздратовано зціпила зуби. Говорила б ти голосніше, матінко! 

— ...еє вибору. ...не ...жна обділи... Ейрі дов...ся погоди... на це одру...ня. 

Ейра майже відчула засудження Мерін, але було зрозуміло, що жінка не могла забороняти своєму господарю. Більше чути голосів не було. 

Двоє збиралися піти, аж тут двері, що вели у кімнату молодої пані, широко розчинилася. На порозі стояла розтріпана Ейра. Одного погляду на обличчя доньки чоловікові вистачило, щоб зрозуміти: вона усе чула. Марно щось пояснювати.