Кільцеві гори. Старійшина

— Давно я не зустрічав тут гостей, — розлетівся гулом низький голос, і вони підскочили на ноги.

Дракони повелися дивно, обіймаючи себе хвостами, позадкували і пригнули голови. Як дивно. Тут, в печерах, не могло бути людей. Раян схопився за руків'я меча, та так і завмер. У світлі тривожних вогнів факелів неспішно з'явився з тіні дракон. Повністю сірий, майже білий, ніби колір з його луски висмоктав сам час, і велетенський, як гора, на одній з яких тримався сам світ. Раян вклонився істоті раніше, ніж усвідомив це, за ним повторив тихий Майло. Здавалося, останній щиро не впізнав Старійшину, хоча пройшло не так багато часу, як могло здатися, з їхньої останньої зустрічі.

— Підніміть свої голови, — схвально прогудів найстаріший серед живих дракон, і вони послухалися. — До цих печер немає сенсу приходити, якщо тільки ви не сподівалися знайти мене. Майло, Фріель, бачу, як тільки видався шанс, ви привели знаменитого юного вершника, про якого мені доводилося так багато чути. Сказати по правді, не очікував я такого швидкого повернення. Молоді й зелені справді вражають своєю моторністю. Не може бути такого, що ви прибули сюди без цілі. Кажіть же без страху, що привело вас до мене.

Тільки на ці слова Раян і чекав. Випроставшись, він одразу заговорив. Він говорив про війну, яку збиралися розв'язати люди, про небезпечну зброю, яку створювали для подальшого вбивства драконів, про маленьку драконку Ігнір, яку, схоже, отруїли кривавим залізом, і яка змогла побороти смерть, про Ардсолас із його знаннями про все, що відбувалося на континенті, і про свою ціль серед усього. Потрібно багато драконів, наголосив, потрібна сила, щоб зрівняти Ардсолас із землею, дізнатися про справжнього ворога драконів і ворога самого Раяна. Старійшина не перебивав і слухав, і світло факелів блищало у його бляклих сльозавих очах.

— Знав я історію твоїх батьків, — із невимовним сумом і якоюсь ностальгією прогуркотів величний старець, і від Майло не сховалося, як насторожився Раян, як спалахнули кригою його очі. — Воістину природжені драконячі вершники. Роль вершника в житті дракона і людей була описана ще в Першому міфі, який трактують по-різному, але суть його одна... 

Раян коротко перезирнувся із товаришем і мусив набратися терплячості. Навіть старі дракони любили поринути в спогади про минуле.

— ...Драконовбивця мав бути Суддею, непохитним і об'єктивним, Дракон був уособленням Сили, фізичної і духовної, і Мудрості, а Вершник мав бути Мостом між цією Силою та людьми або Ключем до Сили. Твої батьки були справжніми вершниками, але таких, як вони, переслідують важкі випробування. Я радий бачити, що ти, мій хлопчику, взяв від них цю чудову рису і взяв від них лише усе найкраще, як вершник, — Раян усміхнувся куточком рота, — але я не можу дати тобі те, чого ти прагнеш.

Його немов би облили відром крижаної води. Замість образи жилами розлилася глибока лють. Балбдемар десь за спиною видав придушений звук, але він потонув у вигуку, повному обурення:

— Але чому?! Я вже сказав, наскільки важлива зараз допомога драконів! — задзвенів голос Раяна і ехом відбився від стін печери, відлунюючи десь у кам'яних коридорах. — Хіба недостатньо усіх моїх аргументів, щоб ви зрозуміли, наскільки зараз унікальний шанс для усіх нас знищити корінь небезпеки для усього драконячого роду?! Невже вам тепер байдуже на всі життя ваших підопічних, які попадуть під ризик одразу із анонсуванням нової зброї?! Ані люди, ані один Бальдемар не впораються із захопленням Ардсоласу, яким би могутнім удар не був! 

Старійшина дивився на вершника майже сумно, і в мертвій тиші раптом стало чути, як десь в глибині печер крапає вода. 

— Приємно бачити твоє справжнє занепокоєння, мій друже, — прогудів він повільно, вкладаючись зручніше. Міцна, не зважаючи на вік, луска заскреготіла по землі, як зубці виделки по склу. Раяна перекосило. — Та я не пояснився як слід. Бачиш, дракони вже давно відчули небезпеку і помітили, що в центрі континенту кількість драконячих смертей все більше росте. Ніхто не знав, де шукати небезпеки і де причаївся ворог, і молодняк було вирішено направити на північ континенту, де в Горах Вічної Зими вони зможуть перебути у відносній безпеці. Залишився лише я та інші старійшини драконячого роду. Усі ми вже занадто старі, щоб пересуватися на далекі відстані, все одно рано чи пізно зустрінемо свою смерть, тож було вирішено, що ми залишимося тут. Якщо ти шукаєш палку і руйнівну енергію молодих драконів, я не можу дати її тобі, юний хлопче.

Деякий час Раян дивився на дракона з-під лоба, ніби стараючись передати усім своїм виглядом те, наскільки глибоко він був роздратований. Та емоції потрібно було взяти під контроль і відсунути на другий або третій план. Перемовини велися по-іншому.

— А Старійшини? — раптом озвався Майло, і Раян ніби вирвався з-під води на поверхню зі звуком чужого голосу, з недовірою він озирнувся на супутника. — Шлях до Ардсоласу для них не є великою відстанню, щоб вдало подолати її? Звісно, якщо вони ще здатні вести бій.

Раян гмикнув і підвів погляд на дракона.

— Що скажеш, старий? Твій вогонь ще живий? 

— Це може спрацювати, — задумливо прогудів той. — Я ще старий, але кістки мої ще можуть послужити доброму ділу. Будьте впевнені, на вашу пропозицію пристануть й усі інші. Хай буде, як ти бажаєш, молодий вершнику, — погодив велетень, і від його голосу затремтіли кістки. — Дракони допоможуть тобі повалити столицю людських знань і жадібності.

— Ви не посмієте! — верескнув хтось високим голосом. — Моя випивка, мої закуски! Ви хоч знаєте, скільки я витратив часу на вмовляння хазяїна залишити мені останній номер?!

У відповідь йому стиха посміювалися. Зашерхотіли кущі, захрустіли під трьома парами людських ніг сухі гілочки. Нарешті на поляну, освітлену величезним вогнищем, вийшло три людських фігурки, і перша з них, побілівши, завмерла. Для Сверре було шоком побачити чотирьох майже білих драконів вживу, не враховуючи Фріель і Бальдемара, які влаштувалися поруч. Велетні нагадували віковічні скелі, вибілені часом і вітрами, але від того не менш стійкі.