Під зорями

Почути від Раяна щось подібне було незвичним. Згадуючи усі рази, коли він був відштовхнутим, Майло не міг не думати про сюрреалізм усього, що відбувалося. Мститель, з якихось причин забувши про свою холодність, укотре прибирав свої захисні стіни — звісно, щоб у наступний, найменш очікуваний момент, знову їх підняти, як це бувало зазвичай. А Майло, як завжди, все одно буде вестися і знову наближатися до нього, чудово знаючи, чим усе може закінчитися. 

— На диво непогано, — промурмотів він, не поспішаючи розплюшувати очі. — Кінцівка така, як і має бути в казці, хоч я і здивований, що ти її знаєш. 

— Але їх не знаєш ти. Як можна не знати Перший міф про синів Божих?

Він враз сів, мружачись, сон як рукою зняло. 

— Ти перевіряв мене.

— Не тебе, а свої здогадки, — байдуже відказав мститель, і в його синіх очах щатанцючали видблисаи вогню. — Ти і з релігією не знайомий, Незнайко, це навіть не смішно.

Майло зморщив носа, збентежений, вуха палали. Потім знехотя таки влігся і втупився у нічне небо над собою, зважуючи «за» і «проти». Сон більше не йшов, всередині ніби щось зачепило і розтривожило те, що він би не хотів зараз прикручувати в голові раз за разом. Іноді було таке, коли чогось не знаєш, але не хочеш запитувати про це у інших уголос і тим самим визнати свою слабкість.

— Що це за міф такий?

Раян відповів не одразу. Тільки коли всередині Майло вже сотню разів пошкодував про дурне питання, почувся крізь тріскотіння вогню його голос, так само спокійний, як під час переказу Першого міфу. 

— Перший розділ, у якому ти дізнаєшся про створення світу і синів Бога, і є Першим міфом. Бог, його сини, вірність і людська природа — ці теми до біса гострі зараз. Кажуть, що отим молодшим монструозним сином був Дракон. Старший — Драконоборцем, а середній — Драконячи вершником.

— Я усе своє життя чув, — перебив його Майло, — лише про велич і справедливість Драконоборця. 

— Ти зараз перекручуєш усю історію, — попередив Раян, і в голосі його брязнули сталеві нотки. 

— Це те, що я чув. Тому я й не міг його терпіти. 

Він не бачив чужого обличчя, але знав, що кидає зараз виклик людині із найменш надійним терпінням. 

— У дитинстві мені часто доводилося чути про Драконоборця і те, як важливо його любити. Щоразу, постійно. Коли я запитував, що він зробив хорошого, мої ночі проходили у холоді і темряві. На спині і руках часто залишалися сліди від ударів палицею. Після того, звісно, я все більше ненавидів його і все менше хотів знати про нього. Я жодного разу не чув про Перший міф чи когось іншого, окрім Драконоборця. 

— Люди люблять забувати про правду і нав'язувати свої погляди іншим, — пирхнув нарешті Раян. — Мало існує людей, які б не перекрутили релігію для себе.

Майло майже наяву відчув, як роздратування мстителя змінило свій курс, і руйнівна сила нарешті припинила рухатися в його сторону, не особливо приємно бути Раяновою ціллю, на якій він зганяв свій гнів. Хоч цієї участі вдалося уникнути, Майло все ж таки не хотів перед сном мати справу із люттю Дракона, тож поспіхом змінив тему:

— На відміну від мене, ти знаєш набагато більше в цій, гм, сфері.

— Хто б сумнівався.

— Ти розкажеш мені більше?

Раян витримав паузу. Здавалося, він зважував усі «за» і «проти», шукав найбільш підходящу відповідь або вигоду від того для себе. Нарешті почулося його зітхання, в якому яскраво відчувалося «ти вже дістав мене своєю недосвідченістю, тому я зволю приділити тобі час».

— Тільки не сьогодні, — буркнув він, і в голосі чулася приреченість.

— Звісно.

Але навіть коли розмова сама по собі згорнулася, сон не йшов. Він бездумно вдивлявся у зорі, до яких спрагло тяглися верхівки дерев, і, дивлячись на ці бліді точки, Майло подумав: «Вони схожі на очі Раяна». А після цього одразу прийшла інша думка: «Чи тягнуться ці дерева до далеких і байдужих зірок так само, як і я до нього?». І на це питання не було відповіді. Дурістю було думати про це й надалі, тож він дрейфував у думках, не задумуючись особливо над складними питаннями. Усе, що стосувалося мстителя, було складним. Спочатку холодний, він міг пом'якшитися. Варто було відчути, ніби ти з ним стаєш ближче, і Раян знову вибудовував довкола себе стіни. Не було нікого, хто б знав його на рівні друга. Бальдемар — мовчазний і вірний напарник — бачив багато, але нікому не було відомо, свідком чого саме став дракон. Родини Раян не мав, друзів на довгий період теж. Майло було цікаво: невже мститель муситиме помирати в самотності?

Останнім часом опіки все частіше давали про себе знати. Старі і бліді, вони знову починали боліти, нагадуючи про старі часи і ганебну втрату контролю; спочатку починали боліти на руках, прикриті червоними рукавами, потім і на тулубі. Він приховував усе за дружелюбними усмішками і оманливим спокоєм, але всередині гнили образа і їдка ненависть, які впивалися в його гордість отруйними іклами, і не було виходу цим емоціям. Тільки Пол знав справжнє обличчя Королівського Радника, відповідав на шпильки не менш уїдливо і, здавалося, ніщо і ніяк не могло його зачепити.

Медик піклувався про опіки, слухав прокльони і на кожен спалах гніву мав якусь таку управу, що саме Кеган залишався в дурнях. Іноді це дарувало полегшення.

— Мені навіть здається, що смерть для вас буде благословенням, — щоразу говорив єхидно Пол, коли наставав час для нового сеансу. — Ви так мучитеся від болю. Немов би старий пес, якого вже варто було б приспати.

І Кеган щоразу знаходився із вдалою, не менш винахідливою відповіддю, все частіше відчуваючи дивний спокій, знаючи, що юнак не дасть себе в образу і не вміє мовчати. Пальці не тремтіли, втираючи холодні знеболювальні мазі у його опіки на спині. У голосі і дотиках залишалася однакова впевненість, у передпліччя впивалися голка за голкою, а в Кегана із кожним разом усе меншим було оте огидне відчуття ненависті до всього, яке закипало несподівано і надовго. Іноді здавалося, що запах його зігнилої душі відчували усі. навіть Пол — гостроязикий і безстрашний, — але старанно мовчали, не казали ані слова, боючись поглянути йому в очі.