Ларсів спадок

— Ми погоджуємо тимчасовий союз, — похмуро заявив король, але раптом.

— Ваша величносте! Запитайте в нього, чому він сам не піде війною із своїми драконами! Наша допомога йому не потрібна взагалі, чи не так!

В залі засідань повисла тиша. Раян спохмурнів, повівши бровою, король примружив очі:

— Справді, чому? Можливо, тобі не вистачило часу зібрати військо лускатих монстрів? Чи тебе покинув талан, і навіть вони відмовилися йти за тобою?

Зборисько радників, виряджених у шати, дивилися усі як один, зверхньо і з презирством, немов би на їхніх очах монстр намагався поводитися подібно людині.

— Я прийшов сюди, бо вас не шкода, — процідив Раян, пропікши холодними очима кожного по черзі. Перед людьми знову був виродок, який вбив пів тисячі людей. — Дракони не будуть гинути від людської руки. Між іншим, саме в тутешній гостинній в'язниці я втратив майже місяць, тож доведеться комусь взяти за це відповідальність. Дракони будуть, якщо будуть люди. Усі тут чудово знають, яка зараз ситуація, навіть якщо стараються зробити вигляд, ніби це не так. Я не поведу драконів туди, де на них чекатиме миттєва смерть від кривавого срібла. Ви знаєте, що це. Усі чудово знають, що відбувалося у герцогстві Вестер, але позакривали роти і позаплющували очі. Не будемо приховувати цього, усі тут мало чим відрізняються від мене, засудженого за сотні смертей. При владі не буває безгрішних людей.

Останніх слів було достатньо. Непроханих гостей виставили геть із зали, усе було обговорено наново, і їх запросили назад для оголошення вироку: союз було погоджено. Йдучи геть, Дракон затримався біля дверей.

— Якщо я не отримаю своє, не отримаєте і ви, — попередив він, і ніхто не сумнівався у правдивості його слів.

Що якась там збірка макулатури в порівнянні із драконячим полум'ям. Раян знищить усе, якщо йому не дати те, чого він бажає.

Геть вони поверталися у супроводі двох мовчазних лицарів, із яких навряд можна було щось витягнути, але ніхто і не збирався. Раян мовчав. Він думав, як багато вийде зібрати драконів за даний йому для зборів час — півтора тижні. Десять днів. Були варіанти, як це зробити, але потрібно було гарно попрацювати. На меті було знайти старшину драконів, якого бачив Майло. Жива легенда і опора драконячого роду, старіша за сам світ, мала зрозуміти його. Машинально хлопець крутив у руках перше, що знайшов, відставши від свого вірного супутника, і не помітив, коли вони вийшли на подвір'я.

Із-за спини почувся звук, немов би відкоркували пляшку.

— Цей ніж. Фангорн, чи не так.

Раян озирнувся. Лезо, яке так і літало у пальцях до цього, завмерло теж. Чоловік наблизився до нього, погладжуючи бороду — хтось з верхівки, його обличчя мелькало серед десятків людей під час зборів. Одяг ошатним не був, лише практичність і надійність. Військовий?

— Здається, я знаю, хто його власник, — промовив чоловік поблажливо. — І це не ти. Ларс не з тих, хто дозволяє комусь торкатися його зброї. Чому його ніж у тебе?

— Думаєш, я вбив його?

Чоловік зайшовся розкотистим реготом, Раян підняв брови, остаточно виринаючи з думок.

— О ні, щеня, я в це ніколи не повірю! Вибачай, але ти б ні за що не зміг вбити Ларса. Цей монстр чуяв ворожий намір за милю, нюх на людей у нього був просто звірячий.

— І все ж це не врятувало його від смерті. Ти його друг?

— Боже збав, малий, — замахав руками той. — Так, боржник його. Ларс був пошуковим псом, витравлював шпигунів і невірних з війська, так і на мене вийшов. В мене дівчинку мою схопили ворожі солдати, наказали передавати їм інформацію, а як вони виграють, моя малеча повернеться до мене. А Ларс вислухав мене, мало того, врятував і мене, і мою дівчинку — вона в мене єдина залишилася, і така схожа на свою маму, що все був готовий зробити заради неї. А він як вшившся на останнє завдання, після якого збирався піти від справ, то я вирішив відслужити усі роки, що шкодив цій країні, от і досі виплачую борг. Ким ти був йому, малий?

Раян гмикнув, спритно прокрутив у пальцях лезо:

— Баластом. Ніким по суті. Він ганяв мене, навчив битися і декільком трюкам. А потім ми розійшлися.

«Він навчив мене усьому, що я вмію робити зараз. Він помер в мене на очах. А я вбив усіх, хто збирався йому зашкодити. Забрав півсотні життів.»

Чоловік, здавалося, бачив те, що не було озвученим. Не ставши копати глибше, він підвів голову на зустріч знущально чистому небу:

— По ньому і не скажеш, але цей дикий звір мріяв про родину. Мріяв про жінку і дітину, а може і декількох. Думаю, він не визнавав цього в голос, але ти став йому сином, бодай і ненадовго.

Напевно, півроку тому в Раяна би трясло від розмов про Ларса. Та зараз він спромігся стенути плечима як ні в чому не бувало і:

— На свого сина не дивляться, як на монстра.

А потім, не прощаючись, він пішов до Майло і драконів, які терпляче чекали на нього, щоб рушити в дорогу.

Вже котру ніч вони проводили ось так, разом біля кострища, загорнуті у плащі. Майло вже влігся, бездумно спостерігаючи за танцем полум'я, яке весело тріщало деревом, і цей процес дарував якесь умиротворення. Рідко коли видавалася така хвилинка, коли думки не атакували черепну коробку, а доволі ліниво пливли, не затримуючись особливо в голові. Єдиним звуком деякий час було лише тріскотіння вогню, за яким ховався інший — звук шкрябання пера по папері.

Як тільки видався шанс, Раян узявся за карти, аби «візуалізувати думки» — і зник у думках, властивих лише йому. Мститель писав, притулившись спиною до теплого боку Бальдемара, звірявся із картами, щось чиркав у нотатнику і знову звірявся із картами. Вони мали дістатися Кільцевих гір, знайти старійшину драконів, за його підказками знайти і зібрати інших драконів, які потім допоможуть у війні із Ардсоласом, і привести їх до кордону. На все про все було десять днів, і Раян думав, вираховуючи, перевіряючи, шукаючи і знову перевіряючи дані за допомогою різних карт континенту або королівств.