Перемовини

Раян знехотя визнавав, на Ардсолас можна було напасти ще коли він отримав відмову у наданні інформації вперше. Це було доволі логічним заключенням: якщо не дають — забери силою.

Та всього через деякий час він дізнався про ймовірну смерть Ларса. Ще після неї були місяці апатії. Він провів доволі багато часу, приводячи до ладу старий замок, де колись жили його батьки. Книжки, загальна байдужість і пустка — це все зжирало його, і вже не було ніякого діла до того Ардсоласу і помсти тим, хто міг залишитися ще в живих після того, як вбив його батьків.

Потім з'явився Майло, отруєна драконка і способи знайти якісь підказки, майже місяць у полоні в Дельматі і навіть конфлікт із родиною Вестер, який обернувся союзом. А між усім тим вони зіткнулися із кимось, хто зашкодив Бальдемару і викликав у нього гнів однією своєю появою настільки, що той мало не втратив здоровий глузд. Та людина, та людина, яка завдала болю його драконові, не мала права на безтурботне існування.

Ось так і вийшло, що усі події так тісно зплелися, збилися до купи і переплуталися, що часу на думки про напад на Ардсолас не було. Так, варто було зробити це напочатку. Але в Раяна не було змоги зробити це моментально тоді, коли в нього був лише Бальдемар: могутність одного дракона була незрівняною із могутністю цілого королівства. Раян не мав часу шукати і збирати армію з драконів. Він не мав часу і не хотів жертвувати кимось із величних істот, особливо тепер, коли було відомо ще й про зброю із металу, здатного вбити дракона. Він чекав на щось таке, на якийсь рух серед верхівок якихось королівств, куди б кинути сірник, і усе злетить на повітря. І Дельмат із його заворушеннями довкола короля був саме тим, що треба, адже їхньою ціллю для нападу був Ардсолас.

І якщо це був спосіб уникнути непотрібних жертв серед драконів, Раян збирався вижати з цього шансу стільки соків, скільки було можливо.

Перед ними розкинулися великі двостулкові двері — за ними, ймовірно, величезна зала. Не поглянувши більше на нещасного провідника, двоє рушили до них, і Раян штовхнув двері від себе. Важкі, вони відчинялися неохоче, являючи залу і великий стіл літерою «П», за яким сиділи затихлі радники і король, чиї погляди були приковані до двох прибульців. У мертвій тиші було чути лише скрип дверей. А тоді вони зашепотілися між собою, почали переглядатися і занепокоєно кидати погляди в сторону злочинців, аж поки король не ляснув долонею по столу, вимагаючи тиші — і все завмерло.

— Хто впустив вас сюди? — голосно мовив він, і за його похмурим поглядом було зрозуміло, як йому не подобається присутність колись пійманого злочинця, який спромігся втекти від правосуддя. — Ця привілегія дана не кожному, хто посмів самостійно приймати такі рішення?!

— Хтось дуже добрий, адже завдяки йому ми зараз тут, — зауважив Раян із кривою усмішкою. — Цю людину можна зрозуміти: ти так часто ховався із купкою ідіотів у своєму залі для перемовин, що гріхом було не скористатися твоєю відсутністю і не прибрати до своїх рук трошки влади.

Королю уривався терпець і він знову тріснув долонею по столу — доволі шкідлива звичка для людини, якій би було корисно навпаки викликати в людей бажання вислухати.

— Забирайся! Як буде час, я попіклуюся, щоб тебе знову запроторили до в'язниці.

— Я прийшов із пропозицією, але, схоже, їй не суджено бути оголошеною. Так ви приймаєте гостей?

Радники презирнулися, у залі здійнявся гул, коли вони почали перешіптуватися і перемовлятися один з одним, кидаючи на «гостей» повні неприязні погляди, а тоді усі вони накинулися на короля із порадами, і вже скоро в цій какофонії не можливо було розібрати і слова.

— Хай говорить, — віддав наказ монарх, і люди вгамувалися.

— Я прийшов із пропозицією військового союзу, — неспішно мовив Раян, обвівши присутніх уважним поглядом. — У нас одна ціль. Об'єднаймо наші сили.

...Накривши долонею руків'я свого меча, Майло сканував примруженими очима їхнє оточення. Якби він помітив бодай натяк на небезпеку для них обох, полетіли би голови — Раян доволі чітко виразився, коли віддавав накази.

— Але чому ви вирішили, що готується напад саме на Ардсолас?

Раян гмикнув, звично проводячи рукою по шиї дракона.

— Ані жодне королівство зараз немає конфліктів із Дельматом. Економіка процвітає, контракти пишуться знову і знову, сили об'єднуються. Є речі страшніші за фізичну загрозу сусіда. Ардсолас зібрав у себе інформацію на усіх. Невже ти думаєш, що в світі багато безгрішних людей? Двоє з трьох у своєму житті мають подробиці, які не має знати світ, кожен третій в світі має владу. Викриття їхніх таємниць набагато страшніше для них за будь-яку війну.

Він не міг би зрівнятися із Раяном у вмінні оцінювати політичний стан на континенті чи передбачати різноманітні розвитки подій. Майло не спостерігав за собою лідерських якостей і більше любив виконувати те наказ. Єдиним його обов'язком було захищати Дракона. Єдиною справою було виконувати його розпорядження. Вони йшли до цього моменту занадто довго саме через його примхи, на які Раян піддався раніше, впустивши з виду свої цілі, і Майло планував якомога швидше виправити свої помилки.

На цей раз вони не впустять свою здобич.

Зараз усі радники обирали свою подальшу долю. Або вони приймають допомогу Раяна, допомагаючи у відповідь, або вони налаштовують його проти себе відмовою, і тоді вже вони вдвох будь-якою ціною змусять усіх пошкодувати про те.

Майло дивився у спину Дракона, який у цей момент робив кроки назустріч своїй цілі, зустрічаючи ненависть і засудження інших людей із гордо піднятою головою, тоді як вони самі нічим не відрізнялися від Раяна. От тільки якщо його діяння були відомі усьому континенту, вчинки можновладців були приховані у скринці Пандори, яка знаходилася у центрі Ардсоласа. 

— Здогадуєшся, що ще могло привабити Дельмат? Гроші. Королівство саме по собі не бідне, це так. Оскільки ти не дружиш із географією, уточню ще одне. Королівство, столицею якого і є Ардсолас, називається Селеріс. Знайомо звучить? Ще одна підказка, золоті монети, які можна обміняти на будь-що на цьому континенті називаються соларами. І вони куються в Ардсоласі. Окрім великих об'ємів нерозголошеної інформації Ардсолас має ще більші об'єми золота, яке поставляється туди з численних колоній на інших континентах. У столиці знань і золота є все, щоб у людей виникло бажання ним володіти. Ніхто не знає, ким є союзники Селерісу, але подібні речі стають нецікаві перед обличчям людської жадібності.