Біла ніч

Він крутився у ліжку до середини ночі; вже затихли кроки слуг, увесь маєток посунув, а сон усе не йшов. Рвучко ставши, Майло розчинив навстіж вікна і вдихнув свіже нічне повітря. Небо було чисте, а місяць незвичго великим. «Напевно, Раян міг би пояснити це або розповісти щось цікаве», — мимоволі подумалося.

Раян знав багато чого, і скоріш за все це якось залежало від об'ємів літератури, яка залишилася далеко в старому замку із трьома безіменними могилами. Майло добре пам'ятав, як Дракон, прощаючись, зупинявся біля них, коли вони вирушали у Тенебрір. У холодних самотніх каменях не було ніякого сенсу, як стверджував сам Раян. Він ставився до них без зайвих почестей і не надавав їм занадто багато значення, але було помітно, що він щось пам'ятав — щось болюче і важливе — і не збирався забувати.

У заростях співали цвіркуни, анітрохи не сполохані появою людини. Майло деякий час безцільно гуляв садом, поки не дістався розлогих фруктових дерев, аж тоді:

— Прокляття! О чорт, стулися!

І він не задумуючись кинувся на звук знайомого голосу, шурхочучи високою вологою травою. Раян, якого він побачив, був схожим на звичного себе у перші тижні, коли вони тільки почали подорожувати разом. Відновлюючи дихання, Майло притулився плечем до стовбура одного з дерев:

— Ти в порядку?

Раян кивнув, не дивлячись на нього. У слабкому світлі місяця було видно, як він стурбованим звіром намотує кола, розтирає обличчя руками, водить головою, намагається глибоко дихати, і — його плечі зрідка здригалися. Він іноді зривався: бурмотів прокльони, посилав того, хто говорив із ним, і заривався пальцями у власне волосся, ніби намагався сконцентруватися на чомусь іншому, окрім свого власного прокляття. Він дихав занадто голосно, уривчасто, ковтав слова і переходив на безсилий рик. Ніколи раніше він не виглядав таким неконтрольованим, і Майло не знав, чим він може допомогти.

— Твої видіння повернулися? Це той самий?

Раян кивнув, стискаючи у пальцях волосся.

— Так, він. Завжди тільки він. — І чомусь додав: — Ларс, клятий реготливий виродок.

Насправді це ім'я нічого не давало. Але було просте розуміння: ніколи досі Раян не ділився подробицями свого минулого, хай навіть іменами.

Дракон опустився навколішки, розтріпане волосся впало йому на обличчя, і видихнув так, ніби робив це вперше. Здавалося, його груди стискали, хтось стискав — та бодай цей Ларс — у важкій хватці, ламаючи ребра і вичавлюючи з нього дух. А потім він сипло вдихнув і затих, поволі похитуючись: вперед і назад, вперед і назад. Деякий час Майло дивився лише на опущену голову і згорблену спину. Здавалося, навіть нестерпні цвіркуни затихли, і тільки зрідка десь шурхотіло листя. І більше нічого. А потім Раян поволі підвівся, наблизився до нього і сів на траву поруч; у примарному світлі місяця його обличчя здавалося крейдяно білим, коли він відкинувся спиною на стовбур дерева, і його шкіра блищала від поту.

Раян таки казав правду, як би не хотілося цього визнавати. Як тільки закінчився траур, у резиденцію Вестер ломанулися усі можливі родичі, останній раз яких Ейра бачила лише серед документів із родинним деревом. Навіть найбільш далекі гілки вирішили прибути, аби сторожити її біля кабінету: усі бажали роздерти спадок Карлая Вестера і отримати свій шмат, і нахабність їхня зростала усе більше, коли ширилася чутка, що наступною головою роду має бути дівчисько, якому ледве виповнилося сімнадцять років.

Випровадити їх було неможливо. Вже зовсім скоро усе помістя кишіло виродками з роду Вестер, які до цієї родини вже не мали ніякого відношення. Позбутися їх було можливо лише за умови, що вона привселюдно відстоїть свої права перед усіма, покаже свою позицію, абсолютно усім пояснить, що їх тут не чекали, витримає усі докори і уникне плутанини в улесливих висловлюваннях. Бажано було відбити бажання у жадібних родичів приїжджати сюди і залишити біля себе лише тих, хто дійсно приніс би більше користі, ніж шкоди.

Ейра не повідомила Раяна чи Майло, не просила допомоги і не покладалася ні на кого, окрім себе. Так і мала працювати голова роду: сама вирішувати проблеми, а не перекладати їх на чиїсь плечі. І відповідний день нарешті настав. Вона зайшла у головну залу, пропустивши перед собою Бурю, і вовк неспішно потрусив перед нею вздовж довгого столу, за яким вже повсідалися її родичі.

Вона єдина була в чорному. Сьогодні матінка Мерилін передала ще одну колекцію різноманітних чорних суконь. Під чіпкими поглядами опустилася на місце у голові столу із вовком у ногах, маючи чіткий намір відстояти свою позицію і змусити кровожерливих аристократів спіймати облизня.

Декілька годин точилися суперечки на рахунок спадку Карлая Вестера, з якої його донька, хоч і втомлена, вийшла переможницею. Не соромлячись зрідка приправляти свої слова, вона прямо заявила, що дім Вестерів однозначно на боці Раяна, і у присутності її вовка багато хто так і не насмілився висловитися як слід, тільки скрипіли зуби і блищали жадібні люті очі. Привселюдно уголос було прочитано заповіт минулого голови роду, і довелося витерпіти не одну тираду тих, хто вперто вважав рішення Карлая Вестера несправедливим.

Коли усі почали розходитися, Ейра помітила чиєсь туманно знайоме обличчя. А потім зрозуміла: цього хлопця вона мельком бачила, коли була в тітоньки Аніси. Тіан! Вона ледве згадала, що двоюрідний брат не зронив жодного слова під час зборів і лише спостерігав, ліниво тарабанячи пальцями по коліну. З усього здавалося, що він не мав ніякого інтересу у спадку Карлая і прийшов лише побачити, чим усе закінчилося.

Вона знайшла драконячих вершників під вишнею. Раян валявся на траві, а Майло зривав вишні просто зі свого місця і клав їх йому до рота.

— Картина маслом, — зітхнула зчудовано Вестер, сідаючи по іншу сторону від Дракона. Той знехотя розплющив очі й оцінив її зовнішний вигляд.

— Чого не скажеш про тебе. Твій спадок залишився при тобі?