У саду

Після урагану подій прийшов спокій і справи іншого типу. Довелося повернутися до головної резиденції, де Ейра одразу взялася за справи голови роду. Про загибель Карлая Вестера було оголошено привселюдно, і вже деякий час царювала підготовка до похорону, яка обійшла новоспечених гостей стороною. У перші ж дні Ейра вдягнула чорне, і, здавалося, не збиралася забувати про втрату.

Тим часом видіння Раяна, здавалося, остаточно зникли, і він усе частіше виглядав так, ніби перебуває у реальності. Не витримавши хаосу у головному маєтку, куди Ейра дуже швидко змусила усіх повернутися, вони знайшли тихе місце у саду і разом розташувалися під вишневим деревом у пошуках тіні. Садівник ще не взявся обрізати і вирівнювати кущі квітів чи дерева, і тому усе тут виглядало більш вільним і природним, доріжки потонули у заростях і серед кущів. З нічого робити Майло розпочав розмову, і дуже скоро вони зачепили тему втрати.

— Усі щось колись втрачали, — гмикнув Дракон. Земля перед ними була вся вкрита малюнками звичайною паличкою, а Раян поволі малював когось крилатого. — Якби цього не сталося, я б зараз не гасав континентом у пошуках тіні того, кому мав би помститися.

Майло відкинувся спиною на стовбур дерева, витягнувши перед собою ноги — обережно, щоб не зачепити малюнки на землі, — і задивився на препаскудно чисте небо. Поки вони вели війну із тінями минулого і намагалися виправити свої помилки, життя продовжувалося, і були ж такі нормальні люди, які вели стабільне врівноважене життя, у якому найбільшим ризиком було впасти з ліжка, коли встаєш на роботу.

— Я лише подумав, чи зможемо ми зрозуміти втрату Вестер із тим досвідом втрат, який маємо самі. Вона втратила одразу двох важливих їй людей. Мало хто бачив її сльози, але їй було завдано сильний удар. Одразу після новини про смерть рідних вона мусила взятися за обов’язки свого батька, і навряд у неї є час просто розібратися у собі. Вона має бути сильною, бо на неї зараз покладаються її люди і весь рід Вестер, а до всього ж ми. У вас двох не найкращі стосунки, а до мене вона ставиться із насторожею. Я уявлення не маю, з ким би вона могла поговорити зараз, якби хотіла поділитися своїм болем.

Вони помовчали. Раян закінчив малювати і передав йому патик.
  
— Тепер ти. Намалюй щось на кшталт цього.
  
Майло оглянув простенький малюнок кажана і сам взявся за роботу.
  
— Тобі не варто мене недооцінювати, — усміхався він. — Ти не уявляєш, скільки стін я замалював своїми карлючками в дитинстві.
  
— Деякі теж малюють на полях книжок, коли зосереджуються.
  
— Ти малював у книжках?
  
— Щоб зосередитися.

Поки він малював, потилиця аж свербіла від погляду товариша. Зашурхотіла трава — Раян влаштувався зручніше:

— Залежить від Вестер, — гмикнув він. — І від її сміливості, звісно. А ще є воля випадку: до прикладу, якщо вона не витримає тиску емоцій і вибухне перед кимось. Емоції не зникнуть, вона або сама скерує їх і зможе зробити це акуратно, або це буде вибух.

— І все ж у неї немає того, кого вона могла би назвати другом.

— В нас теж.

Закінчивши, Майло передав паличку назад, і Раян, навіть не порівнявши їхніх кажанів, взявся малювати щось нове.

...Скерована порадами слуг, вона дісталася затінку серед дерев і справді побачила дві маківки, які виднілися із-за стовбура. Дует як один підвели голови на звук її кроків, і Ейра під пронизливим поглядом обох поволі прибрала ногу з якоїсь комахи, намальованої на землі. Вона винувато всміхнулася, Раян, обдарувавши її вбивчим поглядом, наново домалював кінчиком палиці комашині лапки.

Але з усього не було схоже, що він справді сердився, бо одразу ж продовжив малювати те, на чому зупинився. Майло теж виглядав так, ніби перебував у доброму гуморі, і в голові мимоволі мелькнуло: «А чи були вони колись такими розслабленими?». З усього, що згадувалося, Ейра могла зробити простий висновок: ці двоє ніколи не виглядали простими чи нормальними. 

— Падай. — Раян, не глянувши, кивнув на листяну підстилку поруч із ними. — Чи спадкоємиці не сидять на землі?

Ейра усміхнулася крізь силу.

— Сидять. Ще й як сидять.

Перед нею по землі тяглися мітки, малюнки і рахунок балів під усім полотном цієї дикої творчості. В«М» і «Р» по десять рисочок. Це було майже по-хлопчачому.

— Похорон вже закінчився? — скосив на неї очі Майло.

Ейра знайшла сили лише кивнути. Тягуча церемонія висмоктала з неї усі сили, а хижі очі далеких родичів не давали їй спокою. Ніби прочитавши її думки, Дракон мовив:

— Не скоро тобі дадуть спокій. Владних жінок не особливо шанують, жінок, у яких ця влада є, люблять ще менше. Не пройде термін трауру, а тебе роздеруть на шмаття, поки буде ділитися спадок, а усі раптом проникнуться палкою і щирою любов'ю до твого батька.

І він, дідько б його копнув, мав рацію.

— Ти занадто дружелюбний до мене, не думаєш?

— Ти зараз одна, — Раян косо поглянув на неї, і від цих слів перехопило подих. — Я не розкидаюся порадами часто, але точно знаю, перед війною проти усього світу тобі не завадило б відпочити. Особливо, коли на твоїй стороні немає нікого, із ким можна було б бути собою. Особливо, якщо ти збираєшся мститися.

— А Раян на цьому знається, — додав із смішком Майло.

...Уперше за увесь цей час Ейра дозволила собі розплакатися. Завжди було не місце і не час, усюди були ті, перед ким вона мусила тримати обличчя, але ці двоє не мали упереджень щодо дівочих сліз. Напевно, їм було байдуже. Ні, їм точно було байдуже. В кінці кінців, вона досі вважала Раяна вбивцею своєї матері, а він не зняв з неї ярлика психованого дівчиська, яке не здатне тримати себе в руках. Так, в їхніх очах падати було нижче нікуди. Але зараз це було таким полегшенням, що було байдуже, чи приймуть вони колись її сторону.

Коли вона змахнула сльози з щік, зробила один вдих, другий, і заспокоїлася, земля була рихлою від численних малюнків, а змагання продовжувалося. Рідко можна було побачити вільного від своєї похмурої цілі Раяна. Ще рідше можна було побачити, як хлопці впадають в азарт від чогось такого... буденного.