6

Лікар (м’яко):
— Цю угоду уклали через один… винятковий випадок. Один із Лемпінзів порушив правило й закохався в людину. Тоді ще ніхто не знав, що дитина від союзу дракона й людини може вижити. Але вона вижила. Щоб уникнути повторень і не дати цій новій істоті загинути — було підписано мирну угоду. І з того часу... подібного більше не траплялося.

Злата (схвильовано):
— Ви хочете сказати… що я — дитя того союзу?

Лікар (дивиться серйозно):
— Усе вказує на це. Золоті дракони народжуються надзвичайно рідко, лише в одному роду. А ваше перетворення сталося спонтанно, під час сильного емоційного збудження. Це характерно саме для тих, хто не знає своєї природи.

Злата (шепоче):

— Мама завжди боялася лісу. Ніколи не дозволяла мені навіть наближатися до межі. Казала, що там небезпечно… а ще… іноді я помічала, що вона ховає щось золотисте у скриньці. Може…

Лікар (м’яко):
— Вам треба дізнатися більше. Поговоріть із нею, якщо зможете. Але насамперед — навчитися приймати себе. Меріас допоможе. Він один із небагатьох молодих драконів, здатних зрозуміти… дві сутності в одному серці.

Двері скрипнули — і на порозі з’явився Меріас. Він виглядав розгубленим, але очі світилися щирим полегшенням.

Меріас (тихо):
— Ти прокинулась…

Злата (усміхається крізь втому):
— І завдяки тобі я жива. Дякую.

Він наблизився й сів поруч, мовчки.

Меріас:
— Я залишусь тут. Якщо не заперечуєш.

Злата кивнула. Їй було спокійно поруч із ним, попри все, що змінилося. Вперше за довгий час вона відчула себе не самотньою.