5

Ми знову танцювали, цього разу — тільки з Меріасом. Його долоня була теплою, погляд — зосередженим і м’яким. Коли музика скінчилася, він лагідно відпустив мою руку.

— Перепочинь трохи, — сказав, — я принесу тобі щось випити.

Я сіла на лаву біля вікна, взяла келих із соком. У залі було тепло й затишно, навколо — сміх, музика, шелест суконь. Але раптом мені стало недобре. Здавалося, повітря стало надто густим — я задихалася. Серце застрибало десь у горлі. Келих вислизнув з рук і впав на підлогу.

— Злато! — вигукнув Меріас, опинившись поруч раніше, ніж я встигла щось сказати. Він підтримав мене за плечі. — Ходімо, на повітря.

Меріас обережно вивів мене надвір. За нами вийшли король і кілька гостей. Я вже не могла йти сама — ноги підкошувалися. Головапаморочилася, але не від слабкості. Моє тіло... змінювалося. Воно видовжувалося, ставало легшим і більшим водночас. Повітря навколо мене струменіло, і раптом я піднялася в небо.

Що зі мною відбувається?

Я бачила кожну іскру на снігу, чула, як на даху скрипить іній. Я відчувала запах соснових гілок за сотні метрів. Гостей унизу я вже ледь впізнавала — вони здавалися крихітними і такими… далекими. Найдивовижніше — мені не було холодно, хоча я літала високо в повітрі. Невже я... дракон?

Але як це можливо? Я ж — людина.

Не встигла я оговтатися, як почала стрімко падати вниз. Перетворення зникло — я знову стала людиною. Повітря різало шкіру. Я закрила очі — подумки прощалася зі світом...

Та не вдарилася об землю. Щось м’яке й тепле підхопило мене.

Потім — темрява.Меріас

Спочатку я був злий. Людина порушила наші правила і з’явилася у лісі. Я хотів негайно відправити її до мера — за законом так і треба. Але не мав на це права. Спершу мав повідомити королю. Та коли я побачив дівчину... щось у мені змінилося.

У її очах був страх, справжній, глибокий. Коли батько, король, сказав, що щось вигадає, я раптом відчув полегшення.

Я хотів бути поруч із нею. Хотів танцювати тільки з нею, не підпускати інших. Чому? Не знаю. Я ж бачу її вперше, і вона — людина. Але щось у ній не давало мені спокою.

Весь вечір я ловив себе на думці, що милуюся нею, захоплююся.

А коли вона раптом почала задихатися, я одразу опинився поруч. Вивів її надвір — і просто не повірив очам. На моїх очах вона перетворювалася на дракона. Вона нічого про це не знала. Видно було, що не вміє літати. Це було... диво. І небезпека водночас.

А потім — падіння.Вона знову стала людиною просто в повітрі.

Я миттєво сам перетворився на дракона. Встиг. Вона впала мені на спину. Вже була непритомна.

Я обережно приземлився. Лікар уже біг нам назустріч. Він узяв її на руки й поніс до лікарського крила. Я мовчки пішов за ним.

Хто ти така, Злато?..