4

 Далі дракони сіли за стіл — кожен дарував іншому подарунки. У залі панувала легка, тепла метушня. Меріас кудись зник, а коли повернувся — тримав у руках невелику оксамитову коробочку. Підійшов до мене й мовив:

— Я сам виготовляю прикраси. Це кольє робив для продажу, але вирішив подарувати тобі — ти ж наша гостя.

Він відкрив коробку, і я побачила тонке золоте кольє з діамантом у центрі. Серце тьохнуло.

— Але ж я не можу прийняти такий коштовний дарунок...

— Не хвилюйся, — усміхнувся Меріас. — У моїй майстерні ще багато прикрас. Візьми, інакше я образжуся.— Дякую. Воно неймовірне. Ви справжній майстер-ювелір.

Його очі спалахнули задоволенням — комплімент йому явно сподобався.

Після цього почалися танці. Мене запрошували кілька драконів — я трохи соромилась, адже танцювала не надто добре, але старанно слідувала за партнерами. І ось нарешті мене запросив Меріас.

— Нарешті я тебе перехопив, — прошепотів він. — До речі, ти досить швидко вчишся танцювати.

— Доводиться. А як ваші люди витримують так довго на ногах?

— То ти не знатного роду? — здивувався він. — Але ж на тобі сукня, як у багатих дівчат.

— Я служниця в однієї знатної дівчини. Перед святом вона подарувала мені сукню, яка їй набридла. Я на тиждень відпросилася додому, одягла цю сукню— хотілося хоч на мить відчути себе кимось іншим… Перед походом у ліс не встигла переодягтися.

Я зробила паузу, а тоді додала:

— Але я не зовсім звичайна служниця. Донька неттіна навчала мене всьому, чого сама вчилася: іноземним мовам, грі на піаніно, математиці. Хоч не до кінця, звісно...

Меріас зацікавився. Він запропонував перевірити мої знання. Ми пішли до бібліотеки: там я говорила з ним кількома іноземними мовами, розв’язувала складні приклади, а тоді — сіла за піаніно. Коли перші акорди заповнили залу, до нас долучилися інші дракони.

Я грала. Вони слухали, затамувавши подих.

Коли мелодія скінчилася, у залі вибухнули оплески. Я впершеза довгий час почувалася потрібною, не просто служницею, а кимось… важливим.