3

 Дракони розмовляли між собою, згадували минулий рік — хто з усмішкою, хто з усмішкою крізь зітхання. Кімната наповнилася теплом голосів, легким сміхом, дзенькотом келихів.

Поруч зі мною сів Меріас. Він обережно нахилився і прошепотів:
— Злато, не хвилюйся. Якщо мій тато пообіцяв, що щось вигадає, то так воно й буде. Король завжди дотримується свого слова.

Я поглянула на нього з надією, що швидко згасла.
— Ви ж можете просто вивести мене до околиці лісу… Я сама знайду дорогу додому.

Він зітхнув.
— Згідно з договором між нашими світами, ми зобов’язані повідомляти, якщо людина заходить у ліс. Але… я вірю, що батько знайде причину, завдяки якій тебе не покарають.

Ці слова не надто мене втішили. Вголові крутилися страхи: що буде зі мною тепер? Я шкодувала про ту необачну парі з подругами. Який безглуздий вчинок.

Мені важко було дихати. Горло стискалося, сльози наверталися на очі.
— Що ж тепер… в’язниця? — прошепотіла я сама до себе.

Меріас простягнув руку й ледь торкнувся моєї долоні.
— Все буде добре. Обіцяю.

Раптом у залі пролунав глухий бій годинника. Раз, два… дванадцять. Дракони вмить підвелися. Святковий гамір згас. Один за одним вони вийшли на вулицю.

І просто перед моїми очима почалося диво: кожен із них перетворився на дракона. Вогонь, крила, сяйво — не було страху, лише захоплення.

Вони здійнялися в небо. Меріас — яскраво-червоний, як і його батько. Королева — глибокого синього кольору, мов нічне море. Інші — зелені, жовті, білі, рожеві, жовтогарячі…
Дракони кружляли, описували у повітрі фігури — пелюстки, зірки, кола. Вогняні смуги лишалися за ними, мов сліди від мрії.

А потім… я побачила це.

У небі, просто над залою, вогнем було написано моє ім’я: ЗЛАТА.

Я завмерла. Серце калатало так, наче ось-ось злетить разом із ними.

Після польоту всі повернулися в дім, оживлено обговорювали виступ. Усі — щасливі, розслаблені.

Меріас знову сів біля мене.
— Як тобі наш політ?

Я всміхнулась уперше за весь вечір.
— Це було… неймовірно. Ви всі такі красиві. А як ти написав моє ім’я вогнем?

Він підморгнув.
— Таємниця.

Потім додав тихіше:
— Але бачу, ти посміхаєшся. Значить, ми таки трохи відволіклитебе від поганих думок. Святкуй із нами. Я не дам тебе образити.