Айван

Свідомість поволі поверталася до мене. Відкрив очі й глянув на Данаю.

Груди дівчини мірно здіймалися, рана затягнулася, залишивши крихітний слід.

Я не міг повірити в те що бачу – вона жива! Жива!

– Саме так, Айване, Червоний дракон. – пролунав голос позаду мене.

Все ще не вірячи у те що сталося, я притискав дівчину до себе.

– Не бійся Айване, з нею все буде добре.

Я повернувся і побачив Ректоса.

– Але як це можливо? – спитав – Вона ж померла!

– Для дракона можливо. В нас є особливий дар, ми можемо врятувати своє істинне кохання від смерті, щоправда, тільки один раз, тож бережи її краще. – посміхнувся чоловік.

Перші тьмяні промінці Реарнара освітили все навкруги.

Я роззирнувся і побачив, що могильник щез.

Щезли кров і Червона стіна разом із жертовниками.

Драконоборці, чи то краще тепер було називати їх драконами, лежали на землі, наче занурені у якийсь дивний сон.

Вздовж їх кремезних тіл, хвилями проходила та сама синьо-біла енергія, що сповнювала і мене. Я відчував її всередині, у самому серці. Магія!

– Тож, хто ти насправді Ректос? І хто насправді ми?

– Насправді я нащадок первісного дракона, того самого, якого за брехливою легендою вам треба було вбити, щоб назавжди покінчити з Дранами. Я не напівбог, Айване – я Двосуттєвий. Я людина і дракон, як і ти, як і всі ви. Як людина я маю тіло, а як дракон володію Драконячою магією. Хоча, тепер, коли джерело сили обрало нового володаря, магії в мене небагато.

Я хитнув головою.

– Не розумію, про що ти.

– Серед драконів завжди був хтось один, кого обирало джерело Драконячої магії й наділяло силою, більшою, ніж в інших. Такий дракон ставав Владикою над усіма. Колись я був Владикою, тепер ним станеш ти. Це синьо-біле світло, енергія, що ти відчуваєш в собі та бачиш в інших – це Драконяча магія, Айване.

– А як же те, що ти показав мені? Договір з відьмами? І чому, Дран забирай, я та й ніхто не знав, що ми дракони?

– Договір я уклав не зовсім з відьмами. Тоді існували темні відьмаки, Драконячі відьми, тільки справжні, і Дракони. Всі володіли магією. Всі ми якось співіснували. Дракони часто знаходили собі пару серед Драконячих відьом, тому що вони були такі… Такі, як ця дівчина. Магія в нас була однакова. А відьмаки, що ж, вони творили зло, однак якщо подумати, світ існує навіть попри зло. Ти сам бачив, як люди й не тільки, користувались закляттями відьом. Але, як і зараз, відьмаки завжди прагнули більшої сили та влади. Тоді я ще не знав, що те зло, заради якого ми об'єднали наші сили, вони самі ж і привели у цей світ. Вони хотіли контролювати його, використовувати заради власних цілей. Скрізь стали з'являтися ті монстри, що ти бачив. З провалів у Міжземеллі. На цьому самому місці утворився перехід між світами й він привів до нас вершників смерті. Поглиначів Душ, якщо хочеш. Саме тоді відьмаки прийшли до мене із проханням об'єднати наші сили, щоб закрити той перехід і знищити вершників, що проривалися у наш світ. Вони сіяли тільки смерть, куди б не прийшли. І я погодився, оскільки й справді, дракони не змогли б знищити вершників самостійно.

Тож, Драконячі відьми, Дракони та Відьмаки уклали договір. – Ректос невесело засміявся – Яким же я був ідіотом, що повірив їм! Коли ми вбили чудовиськ і боролися з Поглиначами Душ, відьмаки наслали на нас прокляття. Думаю, його метою, було знищити всіх драконів і водночас, закрити перехід. В останню мить я кинувся до них, щоб вирвати їхні чорні серця, та замість того, пройшов крізь якусь стіну й опинився у пастці. Я досі не знаю, чи планували відьмаки заточити мене у вічній темряві, чи хотіли використати для чогось, та як вони не намагалися, знайти мене не змогли. Хоча й приходили до стіни. А я, залишившись майже без магії, міг лише спостерігати зі своєї в'язниці, як ті відьмаки, що вижили, утворили могильник на місці переходу і приносячи жертви, качали темну силу із того, іншого світу. Як вони перетворили Драконячих відьом на таке ж зло, як самі.  Нащадки первісних Драконів забули, хто вони, і почали вбивати собі подібних.

– Драни бездумні кровожерливі створіння. – холодно заперечив я.

– Помиляєшся, Айване, вони такі ж самі, як і ми з тобою – Золоті Дракони, Золоті Двосуттєві.

Мені стало недобре. Виходило, я вбив людину?

– Існували Чорні, Червоні й Золоті дракони. Іноді народжувались двоколірні, як я. І ті здібності, що ніхто з вас не міг пояснити, завдяки яким ви полювали на відьом, просто відгуки вашої другої суті, яка майже вмерла всередині вас. Але твій дракон поступово пробудився, Айване, завдяки магії цієї відьми! Завдяки її крові! Ти не просто так опинився саме в тому лісі! Колись він називався Лісом Червоного Дракона. Ліс тебе захистив. Саме там, ти отримав перші крихти магії, там ти почав змінюватись, тому ліс і не випускав тебе, поки не прийшов час.

– Все це звучить, як казка на ніч, та чому ж ніхто не пам'ятав про нас? І про Драконячих відьом?

Чоловік стенув плечима.

– Якийсь час пам'ятали, а потім народилося нове покоління, за ним ще одне і ще. Знання про драконів залишилося в минулому, натомість з'явилася легенда про первісного дракона, про те, що він наділив темною силою Драконячих відьом, та й Золоті Дракони перетворившись на бездумних чудовиськ, тільки підтверджували ці легенди. Думаю, відьмаки самі розповсюджували цю маячню, щоб нікому, а тим більше вам, ніколи й на думку не спало, що ви не просто люди із надздібностями. Принаймні, якийсь час, поки й серед них не залишилось тих, хто пам’ятав би правду.

А для вас – я перетворився на напівбога, оскільки зображення мої все ж таки залишились, а от мову свою ви забули.

Я поволі кивнув, пригадавши статую у лісі.

– І чого ж хотіли відьмаки цього разу? Навіщо їм була потрібна Даная?  – спитав.

– З того, що я бачив, відьмаки знайшли старі записи. Навряд чи вони знали, хто ви такі насправді, але бажання знищити своїх ворогів від того не було меншим. Вони прагнули того самого – випустити зло і керувати їм. Хотіли остаточно знищити вас, довести до кінця те, що не вдалося першого разу. А для відкриття переходу потрібно було об’єднати три сили – їхню, відьми й дракона. Втім, закляття, яке вони знайшли нічого цього не пояснювало, а просто вказало на тебе і Данаю.