Даная

Цупка темрява огортала мене з усіх боків.

Невже, це і все?

Я ніби зависла між життям і смертю – бачила своє тіло, що біліло на вершині могильника, бачила битву, що йшла за Кривавою стіною.

Я глянула вниз і помітила чорні тіні, що намагалися прорватися в наш світ. Їм потрібна була моя душа! Всі душі нашого світу! Мене тягнуло зі страшною силою до невеличкої вирви у підніжжя могильника.

Несподівано тіні завили, ніби від болю. Щось прорвалось крізь стіну і пронеслось по темному небу.

Дракон! Червоний дракон, із блискучою лускою і жовтими очима.

Я скоріше відчула, ніж зрозуміла, що це Айван.

Він рвав лапами відьмаків і трощив жертовники, поки жодного відьмака або відьми не залишилось навколо.

Кривава стіна ставала все тонкішою і драконоборці проривались крізь неї.

Всі вони дивилися на червоного дракона, що опустився поряд зі мною і перетворившись на чоловіка притис моє тіло до своїх грудей.

Він щось казав, та я не чула.

Я хотіла обійняти його, поцілувати в останній раз, та що може безтіла душа?

Тіні знов завили й мене рвонуло вниз, коли раптово  почула голос Айвана:

– Моя кров – твоя кров, моя сила – твоя сила, моє серце – твоє серце!

– Моє серце – твоє серце! – повторював він знову і знову – Живи Даная!

Я вже майже опустилася до роззявлених пащ тіней, коли синьо-біла промениста енергія почала розростатися всередині.

Вона тягнула мене назад, сильніше і сильніше.

– Живи, Даная! – пролунало ще раз і все потонуло у яскравому світлі.