Розділ 37. Даная

– Схоже, сукня йому не сподобалась… – тихо проговорив Черепус.

– Гадаєш? – з губ зірвався нервовий сміх.

– Впевнений. А ще, думаю в тебе непогано виходить його злити. А розізлити неможливо тільки того, хто нічого до тебе не відчуває.

– Нехай первісний дракон захистить мене від його почуттів!

Я скинула на підлогу розірвану сукню.

Поки розглядала розідрані краї плаття, в голову прийшла шалена думка. А що, як просто зашити його та знову надіти?

Мимоволі посміхнулася.

От тільки, де нитки взяти? Бетсі навряд чи дасть мені навіть дірку від бублика.

Підійшовши до столика, порилася у шухляді й витягнула звідти маленькі ножиці.

На вікні висіли темні штори. Піднявши одну з них, відрізала довгий шмат тканини. Достатньо тонкий, щоб пролізти у невеликий отвір і достатньо товстий, щоб не порватися.

Схопивши сукню, ножицями прорізала симетричні дірочки вздовж нерівних країв, а потім просмикнула в них стрічку зі штори.

Вийшло щось на кшталт довгої шнурівки. Ще й розріз був такий, що одна нога відкривалась майже до самого стегна.

Надівши сукню, стягнула й зав'язала кінці стрічки.

– Ну, як? – повернулася до Холодного.

– Думаю, ще жахливіше ніж було, те що треба, якщо ти хочеш остаточно його збісити.

Я стенула плечима. Можливо цього я і хотіла, вже й сама не розуміла. Як би я себе не поводила, драконоборець все одно мене ненавидить.

Трохи більше або трохи менше, яка різниця?

У ванні було дзеркало, тож я вирішила подивитись.

Покрутившись туди-сюди, дійшла висновку, що в такому вигляді більше схожа на відьму, аніж будь-коли  до того в житті. Не вистачало тільки розпустити волосся і на мітлу сісти.

Чомусь люди завжди уявляли відьом, що літають на мітлі. Маячня! Навіщо так ускладнювати собі життя, коли можна відкрити перехід? Шкода, що в мене на таке сил не вистачало!

Я вже майже вийшла з ванни, коли почула віддалені голоси.

Спершу не могла зрозуміти звідки лунає звук і подумала, що з вікна, та як тільки вийшла за двері, голоси стихли.

Я повернулася назад і прислухалася. Здавалося, що голоси линуть просто з підлоги.

Схилившись, побачила невеличкий отвір у кутку ванни. Певно для виходу пари.

Я підповзла до нього й напружила слух.

Голоси то наближувались, то віддалялися.

Нарешті змогла розібрати фразу:

– Ти її бачила?! Справжню відьму?

– Так, уяви собі, я чула, як батько і брат обговорювали те, що Айван тримає відьму в замку. – цей голос я впізнала.

Мила Іветто, невже це ти?

– І навіщо це йому?

– Не знаю, та я такого терпіти не збираюсь! – гаркнула дівчина – Ти б її бачила – у сукні, з зачіскою, наче Лерда! Шкода я їй волосся не повидирала!

– Ой, Іветто, страшно! Ти що! – налякано відповів тонкий голос.

– А нема чого боятися, по-перше, магії в неї кіт наплакав, я сама чула, як Арман це казав, а по-друге, в замку майже неможливо використовувати магію, принаймні тільки сильна відьма зможе.

– Нічого собі! – прогудів інший голос – І що ти збираєшся робити?

– Я дещо придумала …

Почувся якийсь тріск і частину фрази я не розчула.

– Так от, – продовжувала Іветта – я попрошу його показати нам відьму!

– Айван ніколи не погодиться! – відповіла інша дівчина.

– Погодиться, якщо ви мене підтримаєте, до того ж у день свята, він не зможе мені відмовити.

– Ой, а мені кортить її побачити! – пролунав низький голос.

Голоси віддалялися і, як я не прислухалася, більше нічого не почула!

Та й того, що підслухала, вистачало, щоб зробити висновки.

Отже, намічається якесь свято й ця дурепа хоче, щоб Айван виставив мене на ньому, наче дику тварину, що впіймали й тримають у клітці.

Тільки, навіщо це їй?

На що вона сподівається?

Я переказала почуте Черепусу.

– Не подобається це все мені, Данає. Нема нікого більш мстивого, аніж ревнива жінка.

Я фиркнула.

– І що вона зробить? Навіть якщо мене приведуть туди?

– Не знаю, та вочевидь, вона сподівається від тебе здихатись, тож хорошого чекати не доводиться.

Раптово в голову прийшла ідея. Хочуть відьму? Буде їм відьма!

Я стягнула з себе чорну сукню і сховала її під матрац, на той випадок, якщо Айван звелить Бетсі її викинути.

– Ти що робиш? – спитав Холодний.

– А нічого, буде їм відьма! – хіхікнула.

– Данає, не роби дурниць!

Я тільки криво посміхнулася і, витягнувши із шафи іншу сукню, переодяглася.

Якраз вчасно, тому що двері відчинилися і я побачила Вейрена. Після нашої останньої зустрічі, мене від нього мороз пробирав.

– Пішли, відьмо.

Коли ми прийшли до башти й піднялись нагору, драконоборець всівся на стілець у кутку і втупився в мене.

– Що варити сьогодні? – спитала.

– Лерд Айван повинен був тобі сказати. – неохоче відповів він.

– Утім він не сказав.

– Укріплювальне зілля, і зілля, що загоює важкі поранення.

Я кивнула. Полиставши довідник, який, на диво, почав краще мене слухатись, підібрала потрібні трави. Назвала їх чоловікові й він згідно хитнув головою.

І все ж таки, мене неабияк дивувала така кількість трав у Бладарі! Деякі з них просто не могли тут рости, тож напевно, їх доставляли здалека.

– І що, відьмо, як тобі живеться? – спитав Вейрен.

Я здивовано глянула на нього, не знаючи, що відповісти.

– Боїшся відповідати? І правильно робиш! Мені от що цікаво, як ви погань відьомська, дітей народжуєте? Як може жінка, що запросто вириває серце з грудей немовляти, сама когось народити?

Я зібгала губи.

– Я нікого не вбивала. – прошепотіла, вкидаючи потрібну траву в казан.

– Так, я це знаю, інакше ти б тут не стояла. Лерд, звичайно, всього нам не скаже, та навіть мені зрозуміло, що ти тут не тільки, щоб зілля варити. Я б навіть подумав, що ти його чимось обпоїла, та ні. Тільки не Айвана Кривавого! В будь-якому разі, сподіваюся, що як тільки він з тобою покінчить, ми всі побачимо, як твій труп зжеруть Верани.