Айван

Вже був час кликати відьму. Власне, я мав зробити це ще три дні тому, та знаходив причини відкласти.

Я і сам не добре розумів чому. Безумовно, її близькість впливала на мене більше, аніж я волів визнати. Та сталося дещо, чого я зовсім не очікував. Останнього разу, коли взяв в неї магію, а потім переганяв її до артефакту, вона не повністю залишила моє тіло.

Іскристі сині ниточки ніби розтанули у моїй власній крові. Я не відчув нічого незвичного, навпаки, здавалося так і повинно бути. І як не намагався, не виходило їх позбавитись.

Тепер, я час від часу бачив у собі сині сполохи. Чи побачать це інші? Я не був впевнений. Бачать магію, так, як її бачу я, далеко не всі драконоборці, я б сказав одиниці.

Та й це мене не зупиняло. Скоріше відчуття того, що я запустив якийсь механізм, і трибки вже почали свій рух.

Спостерігаючи, як темна рідина капає з реторти у пробірку поєднуючись із магією відьми, я гадав, чи спрацює все цього разу?

І скільки магії Данаї ще знадобиться, для того, щоб отримати потрібний результат.

І наскільки я втрачу голову?

Піднявшись до себе в покої, викликав Бетсі й звелів їй привести Данаю.

Служниця зібгала губи, всім своїм видом висловлюючи невдоволення, та мені на це було начхати.

Ще не вистачало, щоб слуги ставили під сумнів мої рішення!

Сьогодні на дівчині була сукня кольору стиглої Фекши. Темно-синього, солодкого фрукту, що ріс попри мороз і сніг.

Низький виріз відкривав улоговинку. Я відчув нестерпне бажання провести рукою по білим узвишшям, що зазивно колихалися від кожного кроку відьми.

Сперся на стіну, не спускаючи погляд із Данаї.

– Ти мене кликав. – чи то спитала, чи то ствердила вона.

– Кликав. Підійди.

Її брови злетіли вгору, та вона послухалася і підійшовши до мене, зупинилася на відстані одного кроку.

Зазвичай її волосся було або розпущене, або заплетене в косу, сьогодні ж, вона зібрала його в тугий вузол. Тонка біла шия викликала в мене бажання впитися зубами у ніжну шкіру.

– Сьогодні моя дама хоче задати питання?

В темних очах промайнув сумнів, я бачив як вона трохи стиснула губи, а потім швидко кивнула.

– Так.

– Що ж, правила ти пам'ятаєш. – сказав, відділившись від стіни.

– Я хочу знати, чи всі у Бладарі – драконоборці, тобто, коли ми їхали сюди, більшість людей, що я бачила, не виглядали як ти, чи… чи Арман. А жінки? Є жінки драконоборці?

Я поволі обходив її по кругу і дівчина була змушена повертатися за мною, я бачив, що це її неабияк нервувало. Та від того, її запах ставав набагато інтенсивнішим, і мені це подобалося.

– Це вже цілих два питання, моя люба, хм… – зробив вигляд, що розмірковую – два питання – два поцілунки. Годиться?

Дівчина судомно видихнула і кивнула. Ну, просто красуня в лапах чудовиська. Хоча, для неї, я певно і є чудовисько.

– Домовились. Відповідь на перше питання – ні. Драконоборці – відносно невелика частина бладарців. Стати драконоборцем неможливо, тільки народитися, це як твоя магія, або є, або нема. Утім, всім бладарцям притаманна одна риса, ти скоріш за все її помітила – ми не відчуваємо холоду. Стосовно другого питання – так, і жінки бувають драконоборцями, не так часто, проте трапляється і таке. Моя двоюрідна сестра, наприклад.

– Але чому, я не бачу їх серед тих, хто тренується? – спитала відьма.

Я мало не розсміявся. Вона була наче мала дитина із тілом зрілої жінки.

– Ай-яй-яй, Даная, це вже третє питання! Чи може, моя дама, прагне моїх поцілунків? – спитав тихо.

– Дурниці! – вигукнула дівчина, відступивши від мене – Я вже казала, що мені тут нудно. Я весь час сиджу у замкненій кімнаті й ти майже єдиний, хто зі мною розмовляє, окрім Черепуса.

Не бреше.

– Тоді, будемо вважати, що ти згодна. Відповідь проста – жінки тренуються окремо, твої вікна виходять на тренувальний полігон для чоловіків.

Я не міг стримати сміх від того, якою розчарованою вона виглядала.

– Що ж, твоя плата! – процідила крізь зуби та, як і минулого разу, закрила очі, підставляючи мені свої губи.

– Ні, Даная. Так не піде.

Дівчина відкрила очі й здивовано глянула на мене.

– Поцілуй мене сама.

– Ми так не домовлялись! – сказала обурено.

– Справді? Ну, не знаю. Чи, може, ти не хочеш? Тоді, доведеться забути про нашу угоду.

Внутрішня боротьба відобразилась на її обличчі. Цілувати мене самій їй не хотілося, та вочевидь, цими своїми питаннями вона, врешті-решт, сподівалася щось з мене таки витягнути.

Глибоко вдихнувши, підійшла зовсім близько і поклавши руки мені на груди, стала навшпиньки.

Теплі губи на долю секунди торкнулися моїх і відьма відсторонилася.

– Думаю, такий поцілунок не вартує моїх відповідей. – проговорив серйозно.

Дівчина насупилась і вчепившись в мою сорочку тонкими пальчиками, притягнула до себе. Цього разу маленький язичок дражнив мої губи і я не зміг встояти. Глибоко проникнувши у її рот, я пив солодке дихання. Руки самі охопили тонку талію і притисли дужче.

Дран би її забрав! Відірвавшись від соковитих вуст, спустився до шиї й досить чутливо прикусив ніжну шкіру. Дівчина скрикнула, та я тільки сильніше стис її в обіймах.

– Ще! Ще! – билося в голові.

Нестримана жага бути з нею просто зараз, отрутою розтікалася по венах.

Приспустивши ліф сукні, знайшов темний напряглий сосок і торкнувся його язиком.

І тільки потім, крізь густий туман бажання зрозумів, що її руки вперлися мені у груди й дівчина намагається відсторонитися.

– Ні, ні… я не дозволяла тобі такого! – рвано дихаючи проговорила відьма.

– Ти впевнена? Бо не дуже ти й опиралася! Тоді, думаю, наступного разу ти не будеш ставити мені жодних запитань. – відрубав.

Я розізлився. На себе, на неї.

Магію взяв швидко, намагаючись торкатися Данаї якомога менше.

А потім відійшов до вікна.