Розділ 30. Айван

Я стояв біля вікна у залі для нарад. Це була вже друга нарада з того моменту, як я повернувся.

Сьогодні тут були присутні Лерди кланів із півдня та сходу Бладара. Ротер Вогняний і Райнан Мисливець.

Арман сидів на стільці, поряд зі своїм батьком, Еженом Чорним, напружено прислухаючись до перепалки між драконоборцями.

– А я кажу, нам треба готуватись до війни! – вже майже кричав Ротер, широко відомий своєю вибухонебезпечною натурою. – Якщо ми й надалі будемо дивитися крізь пальці на те, що витворяють відьми, то скоро вони так само й Бладар виріжуть, як Ладос.

– А я вважаю, що спершу треба все перевірити! Ми не знаємо, що задумали ці мразоти й навіщо їм Кривава стіна, яку бачив Лерд Айван! – спокійно відрізав Райнан.

Обидва драконоборця були вже зрілими чоловіками, сивина припорошила скроні та бороди.

Лице Райнана вкривали глибокі шрами, колись Дран мало не вирвав йому праве око.

Окрім них й Армана з батьком, в залі знаходився мій наставник Колін Швидкий і чоловік Катріони – Рон Темний.

"Війна! Наче ми не воюємо весь час з Дранами!" – подумав я і стиснув кулаки.

У двері постукали:

– Вибачте, Лерде, дозволите увійти?

Я повернувся до входу у зал і побачив двох своїх найкращих розвідників: Мелоса Золотого і Кравена Тихого.

– Не очікував вас назад так швидко, – відповів, махнувши рукою на знак того, що вони можуть увійти.

Кілька днів тому, я відправив їх, як слід обшукати Ладос, добряче роздивитись стіну і перевірити інші міста на кордоні з Вічером.

– Які новини? – спитав.

– Ми побували у трьох містах на кордоні з Вічером, та всі вони живуть своїм звичайним життям, наче й не помічають стіну, – почав Кравен.

– Ми хотіли їхати далі, та у лісі учули сморід двох відьмаків, сильних, тож вирішили прослідкувати за ними, – продовжував Мелос.  – І виявилось, що вони прямували до Бладару. Принаймні було схоже на те.

Я вигнув брови.

– Ви їх схопили?

– Не вдалося, Лерде. Вони відкрили перехід і втікли. Втім дещо вони не встигли забрати з собою.

Кравен витягнув із наплічної сумки щось схоже на карту.

Я розвернув її і поклав на стіл. Всі підійшли ближче.

– Ось, бачите, Лерде, тут позначене місце на південь від Бладару, біля самих Червоних гір.

– Цікаво, це ж поряд із шахтами… – задумливо проговорив Райнан. – Що б там могло знадобитися двом відьмакам?

– Може метал? – спитав Ротер.

– Не думаю, він для них небезпечний, – заперечив я. – Та й чесно кажучи, не знаю, що там ще є, окрім покинутих шахт і підземних печер. Якась маячня! Та і якого Драна, двом відьмакам пертися аж сюди? Вони їхали?

– Так, на конях! – відповів Мелос. – І це дивно, зазвичай вони використовують переходи.

– Може не хотіли привертати зайвої уваги, утім лізти майже у самий Бладар, де щонайменше пів міста чує їхній сморід, ось, що незвично. Значить, щось їм тут дуже потрібно, – сказав Райнан.

– А може, вони розвідують, як краще напасти, поки ми будемо мирно спати у своїх ліжках! – гримнув Ротер.

І я був ладен з ним погодитись.

– Що ж, треба нам самим перевірити шахти, хтозна, що там знайдеться. Мелос, Кравен, їдьте туди, перевірте. А після, треба буде об'їхати міста на кордоні з Вічером, я хочу знати, чи всі вони цілі.

Арман увесь цей час мовчав, що було геть на нього не схоже, і лише коли за розвідниками зачинились двері, заговорив.

– А що…а що, як відьми закрилися стіною зовсім не для захисту, а для того, щоб накопичити якомога більше сили?

Я кивнув на знак того, що слухаю його.

– Самі подумайте, стіна живиться жертвами, та ми знаємо, що не в такій кількості! Навіщо стільки смертей одночасно? Що, як вони змінили закляття і просто накопичують магію?

– Цілком можливо, Армане, – проговорив Колін. – От тільки, навіщо?

– Захопити території, а може, вони хочуть використати Дранів. Тоді їм і армії не треба. Магія і Драни зроблять своє діло. Ми не зможемо вистояти перед такою силою.

Арман мав рацію, планувати щось таке було дуже схоже на відьом. Одначе у цього плану був один недолік, Драни не вразливі до магії, скільки в них не бий, ніякого сенсу. Хоча…

Про це я і сказав другу, він покачав головою і проговорив:

– Може, ти й правий, та я б не відкидав такий варіант. До того ж ти сам знаєш, що вбити драконоборця магією все ж таки можливо, залежить від її кількості. Припустимо, що й з Дранами так само. А маючи нескінченний запас, чому б і не спробувати підкорити їх своїй волі?

– Що ж, не будемо відкидати такий варіант. Тоді, зараз ми відправимо своїх розвідників на пошуки інформації, як тільки хтось дізнається щось нове, прошу одразу ж інформувати раду, – проговорив я.

Із зали вийшов коли Зерата майже закотилася за горизонт, обговорення податків завжди займало багато часу. Ще два дні й почнеться новий сезон, віщуни передрікають весну, та хтозна чи це буде так.

Я вже дійшов до сходів, коли почув голос Армана.

– Айване! Ми так і не відсвяткували твоє повернення, ти ж знаєш, хлопцям іноді треба й розважатись, не дивлячись на погані новини, – він широко усміхнувся.

– Думаєш, це потрібно? – спитав його із сумнівом.

– Аякже! Трохи веселощів не завадить!

– Добре, можеш сказати, що наступного місяця буде свято.

Я направився до себе.

Проходячи повз дверей, за якими була відьма, відчув знайомий запах і мимоволі посміхнувся.

Цікаво, що вона задумала? Невже сподівається мене обдурити? Ну і нехай! Це навіть весело, спостерігати, як дівчина червоніє кожного разу, коли притискаю її до себе.

З іншого боку, я вже майже шкодував, що погодився. Відчуття, що вона будила в мені, затьмарювали здоровий глузд.

Я зупинився. А що, як ті відьмаки їхали за Данаєю? Хоча, з її ж слів, нею ніхто не опікується, тоді навіщо?

Я не дуже вірив в те, що відьми хочуть війни, у що я вірив, так це в те, що наші смердючі друзі хочуть сили й завжди більше, аніж в них вже є.