Епілог. Рейна

Минуло сім місяців. За сім місяців багато чого змінилося. Але не все. Срібне королівство все ще прокидалося раніше за Золоте. Золоті дракони все ще сперечалися голосніше, ніж срібні. Срібні старійшини все ще могли провести три години за одним питанням, яке можна було вирішити за десять хвилин.

Аларен усе ще бурчав, коли я приходила надто пізно. Дерен усе ще дратував Каелара при кожній можливості. Ліара все ще могла дивитися на людину кілька секунд і сказати щось таке, від чого хотілося втекти з кімнати.

Світ не став ідеальним. Просто він нарешті став чеснішим. Старий закон більше не існував. Його копії прибрали з залів Рад. Архіви відкрили. Імена змішаних родин повертали до історії. Деякі записи довелося відновлювати майже з нуля. Деякі сім'ї приходили до архівів і вперше дізнавалися правду про власних предків. Хтось плакав. Хтось сміявся. Хтось сердився. А хтось просто довго мовчав. Але тепер вони мали право знати.

Еріан залишився в Золотому королівстві. Його ім'я повернули до родоводу. Наші стосунки ще не стали простими. Я не могла за один день пробачити двадцять три роки мовчання. Він це розумів. Ми вчилися бути батьком і донькою. Повільно. Без вимог. Без обіцянок, яких не могли виконати. Іноді ми говорили годинами. Іноді — лише кілька хвилин. А одного разу він розповів мені про маму стільки історій, що я сміялася крізь сльози майже до ранку. Цього мені було достатньо. Поки що.

Аларен нарешті перестав ховати від мене минуле. Щоправда, він усе ще намагався переконати мене вдягатися тепліше, коли я вирушала на північ. Я все ще його не слухала. Тому тут нічого не змінилося.

Ліара стала хранителькою відкритих архівів. Вона жартувала, що нарешті отримала роботу, де їй дозволено читати чужі спогади лише тоді, коли вони самі цього хочуть. Я знала, що вона була щаслива. І це було найважливіше.

А Каелар... Я усміхнулася. Він стояв неподалік від старого святилища. Спиною до мене. Дивився на гори. Я тихо підійшла. Він почув мене ще до того, як я торкнулася його плеча.

— Ти запізнилася.

— На три хвилини.

— Чотири.

— Ти рахував?

— Так.

Я обійняла його зі спини.

— Ти жахливо романтичний.

Він повернувся до мене.

— Я намагався.

— І як?

— Провалився?

— Безнадійно.

Він усміхнувся. Я піднялася навшпиньки й поцілувала його.

— Тепер краще.

— Значно.

Ми стояли біля того самого каменю. Того самого місця, де колись почалося все, чого я боялася. Тепер на ньому не було старого напису. Тільки новий. «Кров не визначає сторону. Вибір визначає майбутнє.» Я провела пальцями по словах.

— Пам'ятаєш нашу першу зустріч?

— Пам'ятаю.

— Ти тоді подумав, що я небезпечна.

— Ти кинула в мене лід.

— Ти підпалив половину лісу.

— Не половину.

— Третину?

— Може.

Я засміялася.

— Я тебе ненавиділа.

— Ні.

— Ні?

— Ти хотіла мене вдарити.

— Це майже те саме.

Він похитав головою.

— Ти з першої секунди дивилася на мене так, ніби збиралася знищити.

— А ти дивився на мене так, ніби вже все про мене знав.

— Я нічого про тебе не знав.

Він взяв мене за руку.

— І саме це було найкращим.

Я подивилася на нього.

— Чому?

— Бо я зміг дізнатися тебе сам.

Від цих слів у грудях стало тепло. Я стиснула його пальці.

— А зараз?

— Зараз я знаю тебе краще.

— І?

Він нахилився до мене.

— І закохуюся знову щоразу, коли дивлюся на тебе.

Я засміялася.

— Ти навчився говорити красиві речі.

— У мене була хороша вчителька.

— Хто?

— Ти.

Я похитала головою.

— Неправда.

— Правда.

Він поцілував мою руку.

— Ти навчила мене, що не все потрібно контролювати.

Поцілував мої пальці.

— Що іноді правда важливіша за спокій.

Торкнувся моєї щоки.

— Що любов не робить людину слабшою.

Я дивилася йому в очі.

— А ти навчив мене, що мене можуть не покинути.

Він завмер. Я продовжила:

— Навіть коли я злюся.

— Я знаю.

— Навіть коли я не знаю, що робити.

— Знаю.

— Навіть коли я боюся.

— Особливо тоді.

Я усміхнулася.

— Добре.

— Що?

— Тоді я залишаюся.

Він притягнув мене до себе.

— Я на це й розраховував.

Ми поцілувалися. Без поспіху. Без страху. Без необхідності озиратися. Коли ми відсторонилися, над горами вже сходив місяць. Срібне світло торкнулося землі. А за ним на горизонті спалахнуло золоте. Наші драконячі сили відгукнулися одна одній. Я відчула знайоме тепло. Каелар подивився на небо.