Глава 25. Каелар

Я не знав, що буде важче. Підняти руку проти тих, кого я знав усе життя. Чи опустити її. Полум'я все ще горіло на моїй долоні. Перед нами стояли золоті й срібні дракони. Разом. Це видовище саме по собі здавалося неправильним. Не тому, що вони були ворогами. А тому, що їхні спільні дії завжди приховували.

Один із золотих драконів зробив крок уперед. На його обладунках я побачив знак Ради.

— Спадкоємцю.

Я відчув, як Рейна напружилася поруч.

— Не називайте мене так, ніби це дає вам право наказувати мені.

У залі запала тиша. Золотий дракон насупився.

— Ми прийшли не воювати.

— Тоді опустіть зброю.

Він не поворухнувся.

— Спочатку ви підете з нами.

Рейна тихо засміялася. Без радості.

— Звісно.

Її голос був спокійним. Саме це й змусило мене озирнутися.

— Що?

Вона дивилася на них.

— Ви двадцять три роки вирішували, що мені можна знати.

Її пальці стиснулися.

— А тепер прийшли вирішити, куди мені йти.

Срібний дракон зробив крок.

— Рейно, ти не розумієш, наскільки небезпечно те, що ти знайшла.

Я почув знайомі слова. Небезпечно. Страх. Заборона. Рівновага. Ті самі слова, якими нас годували з дитинства.

— Тоді поясніть, — сказала Рейна.

Срібний мовчав.

— Я чекаю.

Ніхто не відповів. Я відчув, як усередині мене щось остаточно ламається. Не віра. І не довіра. Ілюзія. Ілюзія, що дорослі, які керують королівствами, завжди знають більше. І що більше — означає мудріше. Еріан стояв трохи позаду. Він не втручався. Я глянув на нього. Він лише похитав головою. Не зараз. Не замість нас. Я зрозумів. Він теж не хотів, щоб Рейну знову захищали ціною її власного голосу.

— Я поставлю питання, — сказав я.

Золотий представник Ради подивився на мене.

— Каеларе...

— Ні. – Я зробив крок уперед. — Ви сказали, що не прийшли воювати. Тоді відповідайте. Хто знищив записи про першу дитину? Хто наказав стерти ім'я Еріана з династичного реєстру? І хто вирішив, що дитина, народжена від двох кровних ліній, становить небезпеку?

Ніхто не відповів. Я відчув, як жар на моїй долоні став сильнішим. Не через магію. Через лють.

— Ви навіть зараз не можете сказати це вголос.

Срібний представник нарешті заговорив:

— Бо ти не знаєш усієї історії.

— То розкажіть.

— Це складніше.

— Ні. – Мій голос прозвучав твердіше. — Це незручно.

Золотий дракон стиснув щелепу.

— Ти ще не король.

Я подивився йому прямо в очі.

— Знаю. –  Зробив паузу. — Саме тому я ще можу поставити питання.

Позаду мене Рейна тихо вдихнула. Я не обертався. Якщо зараз подивлюся на неї, можу втратити холодний контроль. А мені він був потрібен. Не для Ради. Для неї.

— Ви забрали Еріана з історії, — сказав я. — Але не змогли забрати його пам'ять.

Золотий представник зробив крок уперед.

— Еріан порушив закон.

Еріан нарешті заговорив.

— Який саме? – Його голос був тихим. Усі завмерли. Він вийшов із тіні. — Назви мені закон, який я порушив, коли любив жінку зі Срібного королівства. Назви мені закон, який я порушив, коли хотів виховувати власну дитину. А тепер назви закон, який дозволяв вам вирвати дитину з рук матері.

Срібний представник зблід.

— Ми не забирали дитину.

— Ні, — тихо сказав Еріан. — Ви змусили нас віддати її.

Рейна завмерла. Я відчув, як її пальці знайшли мою руку. Я стиснув їх. Еріан подивився на неї.

— Твоя мати віддала тебе Аларену, бо знала, що інакше тебе заберуть силою.

— Вона боялася вас? — запитала Рейна.

— Ні. – Еріан похитав головою. — Вона боялася того, що з нами зроблять.

Рейна мовчала. Я бачив, як багато всього відбувається в її погляді. Гнів. Біль. Любов до матері, якої вона майже не пам'ятала. І та маленька частина її, яка досі хотіла почути, що все це було не даремно.

Срібний представник Ради зробив крок уперед.

— Еріане, ти не розумієш, що могло статися.

Еріан усміхнувся.

— Ні. – Його погляд став холодним. — Я чудово розумію. – Він показав на Рейну. — Ви побачили дитину, яка мала дві сили, і злякалися. – Потім на мене. — А тепер ви бачите двох людей, у яких ці сили більше не воюють між собою.

Ніхто не відповів. Еріан тихо сказав:

— І ви знову боїтеся.

Я подивився на Рейну. Срібне світло пробігло по її пальцях. Моє полум'я відповіло. Вони не знищили одне одного. Навпаки. Світло стало яскравішим. По залі пройшов тихий гул. Старі символи на стінах один за одним почали світитися. Золоті. Срібні. Разом. Один із драконів відступив.

— Що це?

Рейна подивилася на наші руки.

— Не знаю.

Я теж не знав. Але камінь знав. На протилежній стіні почав проявлятися новий напис. Повільно. Літера за літерою. Срібне сяйво перепліталося із золотим. Еріан прочитав перші слова: