Глава 18. Каелар

Я ніколи не бачив радника Аларена таким. Він завжди здавався мені людиною, яку важко похитнути. Навіть тоді, коли він говорив про Рейну та її минуле, у його голосі залишалася твердість. А зараз він просто стояв над старим сувоєм і мовчав. Я подивився на Рейну. Вона теж це помітила.

— Що там? — запитала вона.

Аларен не відповів. Я підійшов до столу.

— Раднику.

Він підняв на мене очі.

— Цей документ не повинен був зберегтися.

— Але зберігся.

— Саме це мене й лякає.

Рейна забрала сувій.

— Я прочитаю сама.

Вона розгорнула його. Я стояв поруч і дивився, як її погляд ковзає рядками. Спочатку вона нічого не говорила. Потім її пальці стиснули край пергаменту.

— Тут написано...

Вона замовкла.

— Читай, — сказав я.

Рейна підняла очі.

— «Пошуки Еріана продовжити до повного встановлення його місця перебування».

У кімнаті стало тихо.

— Коли це було? — запитав я.

Аларен відповів:

— Через три дні після тієї ночі.

Рейна подивилася на нього.

— Тобто вони знали, що він живий.

— Так.

Я відчув, як у грудях стає важко.

— І хто очолював пошуки?

Аларен мовчав. Я вже знав відповідь. Але не хотів її чути.

— Аларене.

Він повільно повернувся до мене.

— Королівська варта.

Я стиснув кулак.

— Золота?

— Спочатку.

Рейна різко підняла голову.

— А потім?

Аларен перевів погляд на неї.

— Потім до них приєдналися Срібні.

Я видихнув крізь зуби. Два королівства. Не війна. Не битва. Не випадковий конфлікт. Спільний пошук. Однієї  людиною.

⸻

Я забрав сувій і поклав поруч із книгою, яку ми знайшли в архіві. Дати збігалися. Заборона. Таємна Рада. Зникнення Еріана. Пошуки. Усе було пов'язано. Але одного ми досі не знали. Чому? Я провів пальцем по одному з рядків.

— Тут є причина.

Рейна нахилилася ближче.

— Де?

Я показав. У самому низу сторінки, майже стерте чорнило, залишився один рядок: «Його повернення може поставити під сумнів рішення Ради». Рейна довго дивилася на слова.

— Тобто він був небезпечний для них не через силу.

— Ні.

— А через те, що міг розповісти правду.

Я кивнув. Аларен заплющив очі.

— Він знав, що Рада вирішила зробити.

Я повернувся до нього.

— Що саме?

— Заборонити будь-які союзи між нашими людьми.

— Це ми вже знаємо.

— Ні.

Аларен похитав головою.

— Ви знаєте тільки результат.

Він узяв пергамент.

— Але не знаєте, що сталося на самій Раді.

Я відчув, як напружилася Рейна.

— Тоді розкажіть.

Аларен довго мовчав.

— Еріан був присутній там.

Я завмер.

— На Раді?

— Так.

— І що він сказав?

Аларен подивився на Рейну.

— Він виступив проти заборони.

Рейна тихо вдихнула.

— Через мою матір?

— Через тебе.

Тиша. Я бачив, як Рейна стискає руки.

— Він знав, що я народилася?

— Так.

— І хотів мене залишити?

— Він хотів забрати тебе з матір'ю й піти.

— Куди?

Аларен похитав головою.

— Я не знаю.

Я втрутився:

— Він хотів утекти?

— Ні.

Аларен подивився на мене.

— Він хотів жити відкрито.

Ці слова вдарили сильніше, ніж я очікував. Не сховатися. Не втекти. Не просити дозволу. Просто жити. Разом. Я подивився на Рейну. Вона стояла абсолютно нерухомо.

— І Рада не дозволила.

— Ні.

— Тоді що сталося?

Аларен поклав долоню на стіл.

— Їм потрібна була причина.

— Для чого?

— Для закону. – Він говорив повільно. — Закон не можна було побудувати просто на тому, що кільком правителям не подобається чиєсь кохання.

Я відчув, як у мене холоне всередині.

— Тому вони створили загрозу.

— Саме так.

Рейна підняла очі.

— Вони сказали, що дитина зі змішаною кров'ю може бути небезпечною.

Аларен кивнув.

— Вони використали страх.

— Але якщо вони знали, що це неправда...

— Знали.

Рейна відступила.