Епілог

- Я не розумію. Ти ж хотіла всіх врятувати, то чому ви усіх спопелили? - скептично звів брови Като, розлігшись на м’якенькому дивані.

- Квінт мені пояснив, що від мого порятунку нічого хорошого не буде. Люди не хочуть рухатися вперед, коли їх влаштовують умови, в яких вони живуть. Я могла просто відстрокувати остаточне знищення. Якби не ми це зробили, це б зробила церква. Мельхіор подбав про те, щоб його справу завершили, навіть якщо б його не стало. Як далі розгортатимуться події у Віалактеа - не знаю. Можливо, стражі пояснять, бо я впевнена, що вони теж до цього свої руки приклали, - Лес сперлася ліктями об стіл, підтримуючи руками підборіддя.

- Стражі не пояснять, але можу пояснити я, - Хаос стояв в одному з порталів, спершись об кам’яну арку. - Що саме вас бентежить? Знищення?

Дракони кивнули, спостерігаючи як володар величаво спускається по сходам і рушає до синього крісла з високою спинкою та витягнутими в спіраль дерев’яними підлокітниками. Коли чоловік сів, в його руці з’явилось фарфорове горнятко свіжо-завареного чаю. Трохи сьорбнувши, він продовжив:

- Я вам не розповідав цю історію, але колись… дуже давно існувала одна дуже цікава планета - Анакреон.

Хаос розповів про побут та звичаї тамтешніх жителів, які вони були на вигляд, де жили, які були пейзажі на планеті, про зарозумілого царського сина, який забажав стати богом і чим врешті все закінчилось.

- Щоб побудувати щось нове - потрібно зруйнувати старе. І якщо люди чи інші раси бажають самознищення, то чого б їм цього не дати? - завершив він, допиваючи горнятко. - Стражі діють на вигідну для них перспективу. Світ має розвиватись не в залежності від того, хто в ньому пануватиме. Так що, ви чудово впорались зі своїми ролями. Барде, з тебе вийшов гарний лялькар.

Золотистий усміхнувся, ніяково опустивши очі.

- Заждіть, якщо Лес була Астою, я - Джошем, Аргон - Каїном, а Бард - Мельхіором, то ким тоді був Бад? - збентежено оголосив питання Като.

Лес підняла зацікавлений погляд на синього дракона.

- Нана.

- Ти був цілителькою?!

- Як виявляється життя жінки теж доволі цікаве, - Бад усміхнувся, склавши руки в замок.

Дракони залилися сміхом, багатозначно поглядаючи одне на одного.

- То що нам тепер робити? Стражі не кличуть… Нам знов йти життя проходити? - задумливо пробурмотів жовто-синій.

- Поки ні. Зараз у Віалактеа нічого цікавого відбуватися не буде. Навідаємося сюди через років триста-чотириста. Якщо, звісно, захочете сюди прийти, - Хаос встав з крісла і рушив до порталу, на ходу перетворюючись на чорного дракона. - Додому хочете?

- Ще б пак!

В бібліотеці згасли вогні, коли лускаті створіння, розправивши крила, влетіли в кольорові воронки. Портали запечатались. В арках замість напів-прозорих ходів з’явилися кам’яні стіни, що тепер берегли таємницю книжкових стелажів.