Розділ тридцять сьомий

В світі Мельхіора пройшло два місяці з початку тренувань. Виявилося, що поруч з підземеллям під замком розташована величезна зала зі скляним куполом, який ховався в трояндовому саду і пропускав місячне світло. В ній Каїн з Астою випробовували свої магічні можливості, опановували стихію та родові закляття. Зараз вони билися одне проти одного, відточуючи набуті навички.

Мельхіор стояв на оглядовому майданчику, спираючись руками об балюстраду з сірого каменю і спостерігав як Каїн з Астою ведуть рукопашний бій, застосовуючи магію. Навколо них мерехтіли помаранчево-сині вогні, що періодично кидалися то в бік хлопця, то в бік дівчини. Аста змахнула ногою, збираючись вдарити Каїну в щелепу, але хлопець перехопив її щиколотку і притягнув до себе.

- Здаєшся? - юнак усміхнувся, спостерігаючи за збентеженим поглядом Асти.

- Не так швидко!

Дівчина штовхнула його в груди і зробила пряме сальто назад. По бокам від неї з’явились вогняні кулі, які порухом пальців, рудоволоса направила в бік Каїна. Почулись вибухи. Хлопець встигав прикриватись магічними щитами, крок за кроком просуваючись вперед.

- Годі гратись, переходьте до основних технік! - знуджено вигукнув Мельхіор.

- Зараз буде гаряче, - вишкірилась Аста, прикликаючи багряний дощ.

Палаючі краплі зібрались до купи, утворюючи постать величезного полум’яного птаха, огорнутого сферами.

Каїн побіг вперед, на ходу складаючи пальці в символи. Через його голову перестрибнув величезний вовк з жовтими вогниками замість очей. Примара загарчала, стрибаючи на птаха.

Відволікшись на тварин, Аста не помітила як хлопець приставив до її горла кинджал.

- Закінчуємо?

- Так.

Каїн відчув як його плече починає пекти. Рука рудоволосої палала вогнем в декількох сантиметрах від шкіряної лати.

- Все, дітлахи, на сьогодні досить! - Мельхіор похлопав в долоні, спускаючись вниз. - Ви готові.

***

- Ні, ні, ні і ще раз ні! - схрестив руки на грудях Квінт. - Ми не маємо до інших Ковенів жодного відношення! Це не наша взагалі справа!

- Тоді навіщо було створювати Союз, якщо від нього немає жодної користі?! - Аста гучно стукнула рукою об стіл. Вміст глиняних чашок розплескався по дерев’яній поверхні. - Ви про проклятих знаєте значно більше ніж я. У вас сил і можливостей більше ніж в мене, але ви продовжуєте ховатися на цьому клятому острові, видаючи себе за могутніх магів-довгожителів?! Вам не соромно?!

- Асто, зупинись, - Каїн схопив дівчину за передпліччя і міцно стиснув. - За тебе говорять емоції, заспокойся.

- Хай говорить. Їй потрібно виговоритись, - з розумінням кивнула Корнелія. - Розумієш, Асто, Союз створювався для обміну інформації, а не для захисту, тому кожен Ковен сам вирішує допомагати іншому чи ні. Тим паче, представники мають скласти вигідну для обох сторін угоду, щоб співпрацювати в битвах. Ми можемо вам допомогти лише по дружнім зв’язкам, а не як Ковен Ковену. Ти не являєшся представником, тому впливу ніякого не маєш.

- Зажди, сестро, мені цікаво, що вона може нам запропонувати, якщо ми діятимемо в рамках наших статутів, - вишкірився в усі зуби Квінт. - Давай, мала, говори, раз вже почала цю розмову. Якщо ти хочеш щось взяти, то маєш щось віддати взайми.

Авл з Емілією мовчки протирали стільницю, спостерігаючи за тим, як в кімнаті зростає напруга. На деякий час запанувала гнітюча тиша.

- Мені немає чого запропонувати, але я готова піти на ваші умови, щоб врятувати всіх, хто може постраждати від рук Рудеуса. Відьмовський Ковен занепадає. В нас більше немає представників чи старійшин. Усі мертві. Тому я беру за це все відповідальність. Мій найкращий друг в смертельній небезпеці, якщо він досі живий і я не хочу стояти осторонь. Я зроблю все, що в моїх силах.

- Не за тих людей ти борешся, Асто, - погляд старшого брата став трохи м’якіший. - Вони самі породили це чудовисько, самі знищують свій спадок, своїх нащадків. Винищення відьом неминуче. Якщо цього не зробить Рудеус - зробить хтось інший. Відьми тобі дякувати за порятунок не будуть. Кожен казатиме, що йому допомога не потрібна. Твоя жертовність усім до біса! Я знаю в чиїх інтересах ти зараз дієш і кажу тобі, що воно того не варте. Не будь лялькою того, хто це все зробив.

- Що ти маєш на увазі?.. - насупила брови Аста.

- Мельхіор не той за кого себе видає.

***

Селяни занепокоєно визирали з хатин, споглядаючи як величезна стіна червоного полум’я насувається на кінне військо лицарів, що рухалися в напрямку наступного селища, лишаючи після себе самі руїни та закривавлені тіла. Коні почали голосно іржати, скидаючи з себе вершників. Слідом лунали крики лицарів, що спікались заживо в сталевих обладунках. Якась невидима стіна, не давала їм втекти з поля, яке охоплювало полум’я.

Над дахами глиняних будинків літали вогняні кулі. По центральній вулиці селища йшла рудоволоса дівчина. Темно-зелена напівмереживна сукня сягала кінчиків шкіряних туфель, що каблучками цокали по виступаючому камінню. Позаду неї, мов тінь, йшов юнак. Хода плавна, хижацька. Плечі напівопущені, погляд холодний, мов крига. На ньому було чорне вбрання, що нагадувало одяг заможних панів: срібляста вишивка на чорному камзолі. Чорні кальсони були вільного крою. Сірі чоботи оздоблені залізними пряжками, що дзвеніли при кожному кроці.  

Аста створила ще дві кулі, з шаленою швидкістю відправляючи їх в групу лицарів, що з криками на конях кинулись в їхню сторону.

- Шкода конячок, - зітхнула дівчина, прямим поглядом вдивляючись в напівзгорблену постать, що виднілася за вже розбитим палаючим військом. Зі скляних білих очей Джоша текла чорна в’язка рідина. Руки неприродно тремтіли. Було чутно гучний хрускіт суглобів. Його спина страшно вигнулась. Він закричав.

- Що вони з тобою зробили… - прошепотіла рудоволоса, спостерігаючи, як друг повільними незграбними кроками рушає в її бік.