Розділ тридцять шостий

Аста занепокоєно обмірковувала почуте. Зараз почали відкриватися подробиці, про існування яких ніхто навіть не здогадувався. Каїн був поруч. Обидва стояли у спочивальні біля вікна, споглядаючи помаранчевий схід сонця.

- Зараз час грає з нами дуже злі жарти. Я ще не відновилась і не можу нічого зробити. А Джош… Я уявлення не маю, що з ним зараз відбувається. Мене розриває тривожне передчуття чогось неминучого, - Аста розглядала свої перемотані руки, дозволяючи гарячим сльозам стікати по обличчю. - Я боюся, що ми не встигнемо його врятувати.

Каїн став позаду і обійняв дівчину за плечі, міцно притуливши до себе.

- Тебе знищать власні ж страхи, якщо ти їм дасиш над собою владу. Тому не думай про погане, доки ми не знатимемо напевно, що відбувається.

***

Минув ще один тиждень. Аста, нарешті, зняла бинти. Рани затяглися, лишивши по собі лише рожеві рубці. Рудоволоса розглядала їх перед дзеркалом, розчесуючи довге руде волосся. Зараз воно довжиною сягало середини лопаток і стало трохи густішим.

- Нажаль, це прокляті рани, тому позбавитись рубців не вийде, - сумно повідомив Мельхіор, заходячи в кімнату, - але вони тебе не турбуватимуть.

- Ви за мною? - Аста обернулася, поправляючи зелену вуличну сукню, що мала зручні кармани по бокам в районі талії. Плечі та кінці рукавів були прошиті смарагдовим мереживом у вигляді квітів. Комір регулювався за допомогою зеленого шнурів’я, що затягувалося по діагоналі.

- Так, - маг кивнув, - хочу відвести тебе в одне дуже дорогоцінне для магів місце. Ходімо.

Вони опинились в підземеллі, що освітлювалось смолоскипами, закріпленими залізними штирями в кам’яних стінах. Просторий довгий коридор вів до масивних дерев’яних дверей з незвичайним замком. В ньому не було отвору для вставки ключа. Мельхіор ступив вперед до дверей і приклав руку до замка. Навколо нього загорілась пентаграма синього кольору. Клацнуло і двері з гучним скрипом відтворилися. За ними простягалась величезна зала з довгими столами та високими стелажами з книгами, рукописами, сувоями, артефактами та ще купою різноманітних речей.

- Що це за місце? - з сумішшю здивування та захоплення спитала Аста, слідуючи за магом в глиб зали.

- Старовинний архів магів, про який знають лише ті, кому перевалило за шістсот років. Тут зберігаються історії усіх Ковенів, відьмовських родів, старовинні закляття. Все те, що сховали подалі від небажаних очей. Але зараз нам знання, записані тут, потрібні як ніколи, - Мельхіор дістав масивний шкіряний фоліант з полиці найближчого стелажу. Листки в ньому одна за одною почали перегортатися, відкриваючи погляду Асти записи на древній мові та малюнки, що зображали кропітливу працю предків. Маг зупинився на сторінці, де була намальована родина рудоволосих магів.

- Мати нічого не могла тобі розповісти через небезпеку та твій вік, але зараз, коли ти можеш розуміти сенс багатьох речей, я хочу, щоб ти дослідила свій рід і його силу. Я дам тобі дозвіл відвідувати цей архів. Все, що тут є - стане ключовим в битві проти Рудеуса. Я хочу, щоб ти пробудила в собі силу свого роду і вплинула на події, які нас очікують. Як нащадки одних з найпотужніших родів ви маєте з Каїном об’єднати свої сили і разом протистояти ворогам. Звісно, буде чудово, якщо у вас буде підтримка зі сторони Ковенів, але на них розраховувати не варто. Маги та відьми об’єднуються лише заради своїх інтересів. Якщо ж їх немає - вмовляти марно.

- Тоді який інтерес маєш до цього всього ти, Мельхіоре? - Аста скептично звела брови. - В тебе є власний світ, в який нікому не потрапити без твого дозволу. Ти тут в безпеці. То чому ти переймаєшся за наш світ?

- Тому що я в ньому народився. І я не хочу бачити, як все, що дороге мені занепадає та знищується тими, кого я так щиро ненавиджу, - погляд мага був проникливим та рішучим. - За магію не турбуйся. В цьому архіві є артефакти, які блокують дію Турмаліну, - Мельхіор простягнув дівчині срібну каблучку з округлим каменем, що мав переливчасте забарвлення пурпурового та смарагдового. - Це Флюорит. Іншу каблучку я дам Каїну. Я докладу усіх зусиль, щоб змінити хід подій в кращу сторону.

Рудоволоса кивнула, з вдячністю приймаючи артефакт.  

- Тепер я тебе залишу, двері сама запечатаєш. Замок на твою долонь тепер теж реагує, - маг розвернувся і рушив до дверей.

- Стійте! А як ви…

- Перезапис закляття силою думки, - Мельхіор вказав пальцем на скроню і зник в порталі, що утворився в кам’яному одвірку.

- Іноді мені здається, що він мої думки читає, - зітхнула Аста, сідаючи за письмовий стіл, на якому вже стояла стопка потрібних книжок.

З них дівчина дізналася, що її рід звався «Червонокрилі». Вона не розуміла чому до моменту, доки не дочитала до розділів особливих технік роду. Рудоволосі маги мали здатність досягати рівня духу стихії - стати вогняним феніксом. Але цей рівень ніс за собою летальні наслідки. Предки, набуваючи його подоби, могли знищити ворогів в радіусі тисячі кілометрів, але самі згорали заживо.

«Благородна здібність, але жертовна.» - подумала Аста, перегортаючи сторінку.

Цього рівня можна було досягти лише отримавши повний контроль над вогнем. В книзі були малюнки з зображеннями магів, яких закривали в розжарених величезних печах. На іншій були записані випадки зі смертями. Але вони ставалися через брак контролю емоцій самих магів. Вогонь піддається лише тим, хто вміє тримати свій розум холодним, сконцентрованим.

Інші техніки мали менший радіус ураження і використовувались як загальний напад. Дівчину зацікавили три техніки, що могли стати в нагоді.

Багряний дощ. Для виконання цієї техніки потрібен був маг з володінням двох майже непоєднуючих стихій: води та вогню. Техніка забирала надто багато внутрішніх сил, які використовувались для виклику дощу. Елемент, що є в воді - водень треба було запалювати іскрами магії, що провокували згорання. Краплі дощу перетворювались на субстанцію, схожу на лаву і таким чином наносили важкий урон противникам. Під час цієї техніки треба було паралельно активувати захисні куполи, щоб нападаючий маг та всі його союзники не постраждали. В книзі було написано, що цим закляттям досконало володіли пра-пра та пра-бабусі Асти.