Розділ тридцять п'ятий

Аста проспала цілий вечір і цілу ніч. Сон був міцний, солодкий. Свідомість, що літала дикими степами та гірськими лісами, не хотіла повертатися в тіло. Але через деякий час очі дівчини все одно розплющилися. Каїн дрімав в кріслі. Його напрочуд спокійне лице викликало в дівчини посмішку.

«Він стільки для мене зробив… Хочу йому віддячити.» - подумала Аста, рішуче встаючи з ліжка. Бинти на руках та ногах трохи розмоталися і почали спадати. На диво, кровотечі вже не було. Лише рани страшенно зуділи, не бажаючи вкриватися кіркою. Замотавши їх наново, вона босоніж обережно пройшлася по холодній кам’яній підлозі. Зрозумівши, що ноги задубіють, вона знайшла за ліжком м’які хутряні черевички. Такі в неї були колись в дитинстві, ще коли жива була мама.

Прошмигнувши за масивні дерев’яні двері, рудоволоса уважно озирнулася по сторонах. Коридор з височезною стелею був освітлений магічними сферами, що кріпилися на залізні штирі в стінах. Тут було прохолодно, але повертатися в кімнату було ризиковано. Не хотілося будити Каїна. То ж зібравши усю свою мужність, Аста тишком рушила в лівий бік, намагаючись вгадати, де тут може знаходитись кухня.

Вона відкрила перші ліпші двері, з яких йшов приємний запах вареної курятини зі спеціями. Зі спантеличеним поглядом, вона відступила назад, коли побачила згорбленого чоловіка з залисиною на маківці, що вечеряв за круглим столиком, сидячи на синьому кріслі. За вікном панувала ніч.

- Перепрошую… - зніяковіла Аста, збираючись зачинити двері.

- Заходь, ти саме вчасно, - вказав рукою на сусіднє крісло маг. На столі з’явилась ще одна миска з курячим супом. - Пригощайся.

Аста сіла, періодично потираючи руки. На її плечах з’явилась в’язана ковдра.

- Дякую, - дівчина полегшено зітхнула і взяла срібну ложку до рук. Суп був дуже смачним. Аста з насолодою робила кожен ковток. Коли миски спорожніли, Мельхіор клацнув пальцями і вони зникли.

Він розповів їй усе те саме, що і Каїну, спостерігаючи за задумливим виразом обличчя Асти. Дівчина кивнула, але вирішила спитати найголовніше:

- Як Каїну вдалося мене врятувати?

- Гадаю, він сам тобі все розкаже, - посміхнувся маг, поглядаючи на парубка, що вже стояв на порозі відчинених дверей.

***

- Кажи, що треба зробити, - Каїн не зводив рішучий погляд з мага.

Мельхіор зітхнув і вставши з крісла, підійшов до письмового столу. З тумбочки під стільницею він дістав камінь ромбоподібної форми, що переливався червоно-помаранчевим світлом.

- Ось це, - він вказав пальцем на предмет в руці, - Сардонікс - камінь стихії вогню. Він запечатується в носія і виконує дію підсилювача. В тебе і без того магія сильна, а з ним ти зможеш перемогти Геку. Але є декілька нюансів: він запечатується наживо в груди, під шкіру до самого серця; ще його дія короткотривала. Чим більше ти його використовуєш, тим швидше вичерпується резерв. В кінці камінь остаточно зникне. Це тимчасовий артефакт. Робиться розріз ритуальним ножем. Кров зупиняється магією. Полегшувати біль не можна. Ти маєш це витерпіти і бути при свідомості до кінця запечатування, - маг спостерігав за зміною виразу обличчя Каїна. - Ти можеш відмовитись. Тебе ніхто не змушує це робити.

- Ні, я погоджусь, - хлопець встав з крісла і почав знімати шкіряні лати разом з чорною сорочкою, що була під ними. - Я хочу врятувати Асту. Якщо це єдиний спосіб, мені байдуже наскільки буде важко. Я маю це зробити, - оголивши повністю торса, Каїн присів назад.

Мельхіор рукою вказав на ліжко.

- Мені так буде зручніше проводити запечатування.

Ритуал тривав до самого світанку. Маг розрізав шкіру і вкладав камінь повільно, ніби знущаючись. Каїн відчував Сардонікс кожною клітиною власного тіла. Кожна судина пульсувала, розганяючи розпечену кров по всьому тілу.

Коли камінь прижився, Каїн встиг втратити свідомість. Мельхіор заживив рану магією зцілення і спостерігав за енерготоком хлопця до пізнього ранку.

В опівдні Каїн прокинувся, відчуваючи нестерпний жар.

- Хочеться з себе шкіру здерти… - пробурмотів він, витираючи рукою піт з чола.

- Потерпи. Це твоє тіло так до артефакту приживається, - повчальним тоном наголосив маг, записуючи щось на пошарпаному пергаменті за допомогою телекінезу. Перо само виводило літери, періодично вмокаючись в густе чорнило. - Завтра я спробую перекинути тебе в той світ непоміченим. Дам плащ, що приховує енергетичну присутність, але будь обережним. Геці такі речі на один зуб. Вона швидко тебе знайде. Не забувай, в тебе одна спроба її вбити!  

Каїн кивнув, продовжуючи вдивлятися в стелю. Втома швидко ввела в сон.

З наступним світанком він в повній бойовій готовності переступив через вже активований Мельхіором портал. Хлопець дивувався наскільки в паралельному світі Герди все відтворено у відповідності до справжнього Ковену Гірського кільця. Ті ж самі стежки, хати, дерева, озеро. Лише кладовище замість галявини з великим деревом видавало відмінність. Каїн ступав обережно, крадучись. Він відчував, що відьма десь поруч. Усе єство хлопця кричало про небезпеку.

- Мій маленький Каїне, ти так виріс з нашої останньої зустрічі… - долинув жіночий голос прямісінько над вухом. - Невже тебе сюди той старий грач прислав?

Герда стояла позаду в декількох кроках, чорна як смерть. Її руки по лікті були вкриті чорною кіптявою. Зіниці сяяли зеленим вогнем на фоні чорного ока. По шиї розрослися чорні пульсуючі жилки. Зараз вона лише нагадувала подобу людини.

Каїн повернувся, з розвороту дістаючи меча. Гостре лезо вкрилося полум’ям. Сіро-блакитні очі змінили колір на помаранчевий.

- Давно не бачилися, Гердо, чи може краще Гека? - шкірячись, промовив Каїн. Білі ікла стали трохи довшими, інші зуби загострились, нагадуючи акулячі.

- О, то ти вже і моє справжнє ім’я знаєш. Точно Мельхіор розпатякав. Слухай, Каїне, щоб він не казав, тобі мене не здолати. Давай розійдемось по добру - по здорову. Не лізь у все це. Асту ти вже не врятуєш.