Розділ тридцять третій

Наступні п’ять років Аста старанно тренувалася. Покращувала навички в стихії землі та вітру. З вогнем вже можна було не практикуватися. Ковен полум'я дав ту скарбницю знань, яка була потрібна дівчинці. У Ковені відьмаків не можна було листуватися особисто, тому Аста про хлопців дізнавалася від Герди, що отримувала звіти від старійшин. Минулої зими праматір віддала свою душу небу. Будинок згорів вночі разом з її тілом. За декілька тижнів мали проводити ритуал повної активації внутрішньої сили. З різних селищ в Ковен почало прибувати все більше дівчат того віку, що і Аста. З двома вона добре потоваришувала. Блакитнооку дівчинку худорлявої статури, що мала довге каштанове волосся, яке закручувалося від вологи, звали Цирце. Її шкіра була смаглявою і на фоні неї очі, ніби світилися. Іншу дівчинку звали Фіре. Її волосся довжиною сягало підборіддя та мало колір стиглої пшениці. З ними контрастували її очі - карі, майже чорні. Обидві своєю поведінкою нагадували сестер - завзяті, активні, завжди за одне одного заступляться і завжди разом. Аста довго дивувалася чому вони вирішили з нею дружити. На її думку, вона була непримітною, лише колір волосся вирізняв дівчинку серед усіх.

- Ти як вогник. Така тепла, затишна… - промуркотіла Фіре, заплітаючи свій вінок для завтрашнього ритуалу. Усі троє сиділи на стільцях біля запаленої печі. На вулиці вже співали цвіркуни.

- А ще ти дуже цікава! Твої пригоди з хлопцями дуже надихають! - голосно промовила Цирце, дожовуючи запечену картоплину.

Аста тим часом вишивала руностави на подолі льняної сукні, що слугуватиме вбранням, в якому вона буде йти на озеро з іншими дівчатами.

- Не можу дочекатися завтрашнього дня, - зітхнула рудоволоса. -  Хочу, щоб все пройшло добре.

- Так і буде. Ти ж сама казала, що Мауд та Ларін чудові відьми. Вони не дадуть нам потонути, - Фіре вже закінчила плести вінок і одягнула його собі на голову. - Як вам?

Медунка з фіалкою додавали чарівної загадковості, визираючи крізь смарагдове листя.

- А він в тебе до завтра не зів'яне? - скептично підняла брови Цирце.

- Коли плетеш, треба додавати дрібку своєї магії, тоді квіти не будуть в'янути ще дуже довгий час. Такі вінки можуть носитися протягом місяця.

- Звідки ти про це знаєш?

- А чим ти слухала, Цирце?! Мауд усе ж пояснювала!

Аста хіхікнула, вронивши голку на підлогу. Та відскочила вістрям вниз і впала між дерев'яними дошками.

- Добре, що вона на нитці… - прошепотіла рудоволоса, потягнувши за червону нитку. Голка повернулась назад в руку.

- Усе, закінчуємо і спати! - наголосила білява, задуваючи свічки, що палахкотіли на столі.

***

На вкритому туманом озері зібрались чотирнадцять дівчаток. Усі були вдягнені в довгі гарні сорочки з різноманітними вишивками. У когось було вишито хрестиком, у когось гладдю, а в когось шнуром. На рукавах були образи птахів, рослин, геометричні орнаменти.

У Асти на рукавах хрестиком були вишиті горобці, що ховалися між квітами та травами. Вона першою ступила в воду, повільно заходячи усе глибше і глибше. За нею спостерігали усі. Герда з помічницями стояли босими на піску, склавши руки за спини. Усі наспівували мотив якоїсь древньої обрядової пісні. Душа відгукувалась на поклик, прокидалася.

Коли голова повністю сховалася під водою, дівчинка склала руки на грудях і заплющила очі. В озері було тихо та порожньо. Вода, чомусь, була каламутною, з зеленим відтінком. Аста присіла на піщане дно, концентруючи свою увагу на шкірі. Повітря вже не бракувало. Вона ніби дихала водою, пропускаючи кисень крізь спори. Енергетичні нитки по тілу почали пульсувати, відстукуючи в такт серцебиттю. Дівчинка не знала скільки пройшло часу, але в голові долинув голос Герди:

«Час повертатися.»

Рудоволоса відкрила очі і швидко спливла на поверхню, жадібно вдихаючи на повні груди повітря. Озирнувшись навколо, вона нікого не побачила. Туман порідів, крізь нього почали проглядатися дерев'яні, майже чорні, хатини їхнього Ковену.

- Що це?.. - прошепотіла Аста, вилазячи з води.

На березі було надто тихо. Навіть, не співали пташки, в деревах нічого не шаруділо. Будинки були порожні. Внутрішнє чуття підказало рудоволосій піти далі по стежці до галявини, де ріс багатолітній дуб. Замість дерева галявина була заповнена земляними насипами з дерев'яними дошками, на яких були вишкріблені імена та дати. На всіх проміжок між народженням і смертю був тринадцять років.

- О боже… - прошепотіла дівчинки, відступивши від однієї з могил.

Хтось з-заду одягнув плетений мішок їй на голову і схопивши за плечі, силою поволік.

- Відпустіть! Що вам треба?! Відпустіть! - кричала Аста, намагаючись опиратися. Її шкіряні чоботи натикалися на кору, ковзали по глиняному грунту. Вона намагалась гальмувати п’ятами, але виходило погано. Руки були туго зв'язані за спиною. Шнурок на мішку здавлював горло.

Попереду скрипнули двері. Асту скинули на вогку дерев'яну підлогу, знімаючи мішок з голови. Рудоволоса примружилась, намагаючись розгледіти дві постаті, що стояли перед одвірком. Це були чоловік та жінка. Обидва одягнуті в чорне і здавалися дуже знайомими. Коли Аста звикла до світла, що проходило крізь відчинені двері, її очі розширилися в німому жаху.

- Герда?.. Що відбувається?! Що це за місце?!

- Маленьке, тендітне, наївне дитя, - промуркотіла жінка, стаючи навприсядки перед дівчинкою. - Скільки ж сил було в тебе вкладено, щоб зараз твоя енергія так сяяла… - Герда облизнула губи, торкаючись кінчиками довгих нігтів щоки рудоволосої. - Довелося зіграти дуже переконливу виставу, щоб ніхто з вас не здогадався. Шкода, що довелося Кіару на той світ відправити. Дуже вже вона мені заважала.

- Ти… Так це все ти зробила?! - Аста спробувала встати з підлоги, але тіло раптом заніміло. Навіть кінчиками пальців не можна було поворухнути.

- Не віриться, правда ж? - сміялася жінка, заковуючи дівчинку в залізні кайдани, що були прибиті до стіни.