Розділ тридцять другий

Як Аста і обіцяла: листи приходили кожного місяця. Вечорами, коли Джош, при світлі свічок, читав зшиті в книжку пергаменти, до вікна залітав білий маленький сокіл. Йшов другий рік тренувань. За декілька днів Джошу мало виповнитися десять. Скоро вони з Каїном відбудуть у відьмацький Ковен. Важко зітхнувши, хлопчик розгорнув невеличкий сувій, що був замотаний в мотузку з кольоровими намистинами.

Привіт, Джоше! Сподіваюсь, у тебе все гаразд. Ми з Каїном потроху завершуємо тренування. Я ніколи не могла подумати, що для володіння вогнем може бути стільки чудернацьких технік. Нещодавно я вивчила одну з найважкіших: полум'яна хвиля. Потрібно не просто вивільнити енергію, а перематеріалізувати її у вогонь і вилити назовні. Полум'я височенною стіною розгорається на дуже великі відстані. Я ледве оливкові дерева не спалила… Але все ж дещо згоріло: моє волосся. Майже повністю. Тому зараз ношу хустинку і заліковую опіки. Каїн допомагає мастити мазь на голову. В нього все добре, навчився берегти руки. Його техніка дракона набула нового вигляду: тепер він видуває повноцінного змія з коротенькими лапами. Ще в побуті ми тепер усе нагріваємо власними руками. Це дуже зручно! Гадаю, себе в холодні дні теж можна буде зігрівати. То ж тепер нам зима не страшна. Мені сказали, що вас забиратимуть в середині зими… Я вас обов'язково проводжу! Ще нам дозволили прийти в день твого народження. То ж з нетерпінням чекаю нашої зустрічі!

Аста.

- Звідкіля в ній стільки світла… - пробурмотів Джош, мрійливо поглядаючи на дерев'яну стелю. За вікном пішов перший сніг.

***

- Гадаєш, він ще спить?

- Звісно, світанок ще навіть не настав!

Аста з Каїном, закутані в хутряні накидки, прямували по засипаній снігом стежині в бік будинку цілительки. На вулиці було темно, вони йшли із запаленим масляним ліхтарем, полум'я всередині якого колихалося від кожного кроку. Каїн голосно видихав клуби пару, прискорюючи ходу.

- Ну куди ти преш?! Я не встигаю!

- Хапай мою руку.

Аста невдоволено щось пробурмотіла собі під носа і врешті взяла хлопця за руку. Сосни змінювалися одна за одною. Нарешті стало видно обриси будинку. З димаря йшов білий дим. У вікнах ще було  темно.

Нана підкидувала дров у вогнище, коли почула легенький стук у шибку. Відчувши знайому енергетику, вона посміхнулась і пішла відчиняти двері.

- Щось ви надто рано, вам не здається?

- Це для сюрпризу, - посміхнулась Аста, скидаючи накидку. - Щось у вас тут холодно… Тільки розтопили піч?

Цілителька кивнула, з цікавістю спостерігаючи, як дівчинка плавними рухами рук розгорає полум'я в печі. В хаті одразу стало тепло.

- Асто, навіщо тобі ця косинка? - запитала жінка, знімаючи з себе в'язану накидку.

- На тренуванні випадково спалила волосся. Опіки ще не зажили, тому ховаю голову під хустинкою, щоб не лякати, - сумно посміхнулась дівчинка, нагріваючи рукою казанок для чаю. - Я усе зроблю, сідайте.

- Дозволь поглянути, можливо, я зможу прискорити процес заживлення.

На потилиці та маківці ще досі були коричневі корочки. По боках та над чолом рани зажили до рожевих рубців.

«Волоссю проростати ще рано…» - подумки підсумувала Нана, обережно проводячи рукою по голові.

Аста скривилася, смикнувши руку з казанком. Трохи окропу пролилося на підлогу.

- Чухається… - прошипіла крізь зуби дівчинка, поставивши на стіл посудину.

- Пробач, швидка регенерація завжди неприємна. Я закінчу, а завтра потихеньку почне рости волосся. Ти ж не хочеш ще місяць з хусткою ходити?

Аста заперечно закивала, дозволивши цілительці закінчити розпочате. Протерши підлогу, жінка з дівчиною почали розливати по кружкам чай.

Каїн розкладав з дорожньої торби різні цікаві речі, з якими тутешні відьми були мало знайомі. В одній з дерев'яних скриньок зберігався набір скляних міцних колб різних розмірів. Коли Нана з Астою почали пити чай, хлопчик простягнув відьмі подарунок.

- Це вам. В Ковені полум'я дуже багато піску, то ж ми його переплавили на міцне скло. В цих колбах можна змішувати різні агресивні компоненти. Вони не взірвуться. І ще, бачите символи на них? - Каїн вказав на червоні печатки у вигляді полум'я. - Натискаєте на них і колба одразу нагрівається, але за рахунок вашої енергії. Печатка сама по собі не працює.

- Дивовижно… - прошепотіла Нана, приймаючи подарунок. - Тепер ми зможемо виготовляти та випробовувати більше ліків! Дякую, діти, це дуже цінний дарунок!

На очі жінки почали нагортатися сльози, коли в одвірку з'явився сонний Джош. Він стояв босий, в нічній льняній сорочці та одним кулаком потирав око. Декілька разів зморгнувши, світловолосий спантеличено оглянув приміщення. Побачивши Асту без волосся, він мовчки підійшов до неї, обійняв і хрипло промовив:

- Асто, ну як так можна?! А раптом не тільки б волосся постраждало?!

Дівчинка заціпеніла на декілька секунд, а потім зніяковіло відповіла:

- Але ж все обійшлося. Ран в мене більше немає, а волосся скоро відросте…

- Я можу тобі їх хоч зараз відростити, якщо захочеш.

Аста спантеличено подивилася у вічі друга. Зрозумівши, що він не вгамується, вона відступила на крок назад.

- Не переймайся, зараз це не так важливо. Може привітаєтеся? - дівчинка кивнула в бік Каїна.

Обидва подивилися на одне одного, ніби побачили чудернацьку річ.

- Привіт.

- Привіт.

Настала тиша. Хлопці так і продовжили пропалювати одне одного поглядами, ведучи лише їм відому німу розмову.

«Треба буде вийти поговорити. А поки вдамо, що все гаразд.» - промовив подумки Джош.

Каїн лише кивнув, не виказуючи явних емоцій.

Аста на них не зважала. Хлопці іноді бували зовсім незрозумілі для неї. Питати щось не було сенсу, не розкажуть, доки самі не розберуться. Вона витягла з торби ще одну дерев'яну скриньку, але вже менших розмірів і простягнула світловолосому.