Розділ тридцять перший

Квінт здавався безжалісним. Тренування розпочиналися на світанку і закінчувалися пізно ввечері, коли червоне сонце ховалося за обрій. На кінець тижня в Каїна почали з'являтися опіки на руках. Після чергового тренування, при світлі масляної лампи Аста замотувала хлопчику руки і бурмотіла:

- Ну хіба так можна?! Він тебе зовсім не жаліє!

- Проте, я вивчив одну дуже важку техніку, - ніяково посміхнувся Каїн.

- Це яку?

- Дихання дракона! - хлопчик склав руки в човник і подув всередину. Полум'я розгорілося в струмінь, на кінці якого з'явилася голова чудернацького створіння, схожого на велику ящірку з рогами. Коли дракон розкрив рота, Каїн хлопнув долонями і вогонь зник. Бинти, що були на руках, осипалися попелом на підлогу, відкриваючи пузирчасті рани.

- Каїне! - закричала Аста, швидко намазуючи цілющу мазь та намотуючи нові бинти. - Досить!

- Не хвилюйся, мала, до ранку заживе, як на собаці, - спершись об одвірок, на вході в кімнату стояв Квінт і глузливо шкірився. - Каїне, в хаті цього не повторюй, а то спалиш тут усе.

- Гаразд, - хлопчик сидів нерухомо, дозволяючи Асті все добре замотати.

- Асто, я чув від Авела, що ти добре керуєш вогняними кулями. Покажеш мені? - чоловік перевів лисячий погляд на дівчинку.

- Зараз, тільки закінчу, - пробурмотіла рудоволоса, закріплюючи кінець бинту Каїну за великим пальцем. - Ходімо.

На піщаному березі Аста стала в бойову стійку, розтавивши руки по різні боки. На дійство вирішили подивитися і сестри. Вони разом з братами та Каїном стояли неподалік. Дівчинка заплющила очі, глибоко вдихаючи та видихаючи повітря. Навколо неї почали з'являтися вогняні кулі різних розмірів. То тут, то там вони кружляли та спалахували жовто-гарячим сяйвом. Ставши рівно, дівчинка підняла руки вгору, потім вліво і кулі полетіли в бік моря. Коли Аста розплющила очі і хлопнула руками перед собою, кулі розпалися на купу маленьких вогників, що стрімко почали падати в море. Вода почала шипіти, з поверхні здійнявся білий густий пар.

- І це результати за тиждень?.. - задумливо пробурмотіла Корнелія, приклавши вказівний палець до щоки. - Дивовижно…

- Молодчинка, Асто! - посміхнулась Емілія, стрімко наближаючись до рудоволосої, щоб обійняти.

- Рекордне вивчення техніки з кулями було п'ять місяців, а ця мала за тиждень впоралась… Здається мені, що довше ніж пів року вони в нас не пробудуть, - задумливо підсумував Авл, спостерігаючи як Аста ніяковіє від похвал Емілії.

Квінт стояв зі складеними руками і лукаво усміхався, ніби знав, що так і мало бути.  

***

Нана збирала маленькі лісові квіти, коли почула вибух. З вікон хатини пішов густий дим, що переливався барвами червоного та зеленого. Лишивши кошик, цілителька кинулася до дверей, відчиняючи їх навстіж.

- Джоше, що ти додав в настій?!

Переляканий хлопчик стояв біля столу. В маленькому казанку досі щось бурлило, продовжуючи виділяти дим. Лице Джоша почорніло, а волосся стояло дибки. Вид загального вигляду його зелені очі здавалися просто величезними.

- Дурнику, не можна до настою з кропиви додавати коріння ехінацеї! Я ж казала! - почала сміятися Нана, спершись об одвірок.

- Вибачте, я все приберу… - світловолосий почав поратися на столі, винувато опустивши голову.

- Казанок не чіпай! Я його утилізую. Поки перейдемо до інших приготувань. І Джоше, щоб без казусів!

***

Місяць пролетів дуже швидко. Аста з нетерпінням чекала дня, коли вони з Каїном повернуться до вже рідного Ковену і побачаться з Джошем.

- Герді вітання передавайте! - гукнула у слід Корнелія, коли дітлахи заходили в портал.

Цього разу перехід здавався значно коротшим ніж попереднього. На виході вже стояв Джош і посміхався. Його волосся густими пасмами стирчало в різні боки. Погляд став більш зосередженим, без дитячої грайливості.

- Я так скучив за вами, - щасливо прошепотів хлопчик, обіймаючи Асту з Каїном.

- Ми теж дуже раді тебе бачити, - відповів темноволосий, міцніше обіймаючи друга.

- Які ж вони милі, скажи? - посміхнулася Герда, звертаючись до Нани.

- Хай відпочивають від дорослих, ходімо краще чай пити, - цілителька відповіла з посмішкою, рушаючи до хатини. - Сьогодні прийшли нові звіти. Потрібно прочитати.

З Ковену вітрів, що розташовувався далеко на півночі країни, прийшов лист. Червона печатка з мотузкою загорілись і осіли попелом, коли Нана торкнулась пальцями сувою. Він мав в собі невтішні новини:

Сестри по дару, звітуємо вам про дії, що ширяться нашими землями. З багатьох селищ (людські не виключення) почали зникати діти. Від обдарованих до тих, що мають хоча б крихту дару. Просимо бути обачними у власних Ковенах та портальних переходах. За вбивцю відьом досі нічого не відомо. Смерті припинились одразу перед масовими зникненнями дітей. Ми припускаємо, що до цього докладає зусиль не одна людина, а ціла організація. Занадто вміло вони замітають сліди. Тому просимо бути обережними.

З повагою, старійшини Ковену вітру.

- Жах якийсь, - зітхнула Нана, спалюючи сувій. - Що будемо робити?

Герда масажувала скроні, поки слухала вміст листу. Перед очима майоріли картини вогню, що поглинає глиняні затишні хатки, лишаючи після себе смерть та розруху. У вухах почало страшенно пищати. Жінка зажмурилась, вдихаючи повітря.

- Наш бар'єр ще ніхто не пробивав, тому нема чого боятися. Але переходи через портал скоротимо до раз на пів року. Так буде краще. Завтра вже скажу дітлахам. А зараз хай відпочивають. Цього вечора їх ніщо не має турбувати, - Герда перевела сумний погляд на вікно. За ним в маленьких чагарниках сяяли світляки.

***

- Ну гайда! Розповідайте, що в тому Ковені цікавого було? - очі Джоша горіли від цікавості. Всі троє сиділи на підлозі, що була застелена хутряним килимом. На столі настоювався трав'яний чай, а в печі потріскувало вогнище. З вікон долинав спів цвіркунів. Атмосфера була затишною, заспокійливою.