Розділ двадцять дев'ятий

Джош їв як не в себе, почергово запихаючи руками усе до рота. На обідньому столі біля печі лежали в дерев'яній мисці пиріжки. Тарілка з під борщу була вже порожня.

- Джоше, дивись, щоб тебе не знудило! - насупилась Аста, відсуваючи від хлопця випічку. - На сьогодні досить, краще йди відпочивай!

- Хвухаюсь, леді! - з набитим ротом промовив хлопчик, злазячи зі стільця.

На дворі був вже вечір. За вікнами темно і чутно як співають цвіркуни. Каїн сидів на порозі будинку і щось майстрував. З невеличкого шматка соснової деревини поступово виходив маленький коник. Аста сіла поруч.

- Ого, ти вмієш робити іграшки? - дівчинка перевела захопливий погляд на предмет у руках темноволосого.

- Батько в чотири роки навчив… - посміхнувся Каїн, згадуючи дитинство, проведене з обома батьками. - Коли мені виповнилося п'ять, він пішов. Востаннє я його бачив, коли вбивали відьом. Він не впізнав мене, і я його не одразу впізнав. Це вже був не мій батько. Настільки кровожерливого погляду я ще ніколи не бачив… - Каїн сильно стиснув шию коня, від чого та тріснула. - Я досі не можу збагнути чому він таким став.

Аста зітхнула, обережно торкнувшись плеча хлопця. Їхні погляди зустрілися. Деякий час вони сиділи мовчки, розглядаючи очі одне одного. При світлі масляних ліхтарів, колір очей Каїна зливався з нічною темрявою, лякаючи та заворожуючи одночасно. Зелені очі дівчинки навпаки сяяли яскравіше, стаючи майже жовтими від полум'я. Згодом рудоволоса відвела погляд, продовживши розмову:

- А я свого не знала. Мама лише розповідала яким він був героєм. Благородним лицарем… Відьми поплатились життям, вірячи, що ці люди справді благородні. Вони і були ними, доки не знайшли зброю проти нашої магії.

- На кожну силу є своя сила, - сумно всміхнувся Каїн. - Може, проти того каменю теж є якийсь інший інструмент, який може його заблокувати?

- Я не знаю, але чула від Кіари, що найцінніші письмена, в яких є описи найрідкісніших артефактів, знаходяться в столиці під мурами замку. Там є катакомби.

- Дивно, що вона мені цього не розповіла.

- А ти й не питав, - Аста стиснула плечима. - Сподіваюсь, Джош припинить себе картати…

- Я теж на це сподіваюсь, - відповів Каїн, встаючи з порогу. - Ходімо спати, завтра купа справ.

Рудоволоса кивнула, попрямувавши вслід за хлопцем в будинок.

***

На зорі Герда прогулювалася берегом озера. Її чорна спідниця колихалася від легенького вітерцю, ледь торкаючись землі. Вона йшла повільно, на ходу заплітаючи хвилясте волосся в косу. З її вуст лунав мотив давно забутої колискової.

Під ногою тріснула соснова гілка, коли відьма закінчила заплітати косу. З-за дерев'яних будинків йшла цілителька в сірій сукні. На її талії був закріплений шкіряний ремінець з купою наповнених мішечків.

- Нано, яка зустріч! - радісно гукнула Герда, зустрічаючи подругу.

- І тобі привіт, сестро, - посміхнулась у відповідь білява. - Діти ще сплять?

- Так… Щось трапилося?

- Треба вирішити долю Джоша. Якщо він не буде використовувати свою енергію як належить, вона його з'їсть, - стурбовано зауважила Нана, приклавши праву руку до серця.

- Що ти маєш на увазі? - Герда зійшла з берегу і рукою вказала на свій будинок.

Обидві зайшли всередину і лише за столом цілителька продовжила розмову.

- Його енергія надзвичайно потужна і має великий потенціал для лікування: максимально прискорена регенерація, що може розвитися до секундної, відновлення кісток, але не просто відновлення. За допомогою його магії можна буде відрощувати кінцівки! Він зможе енергетично впливати на будь-яке живе тіло. Але є в цієї сили й негативна сторона: вона з'їдає носія, якщо він відмовляється нею користуватися. Я знаю, що він декілька тижнів голодував, але я певна, що він виглядав після такого терміну значно гірше, ніж очікувалось. Через силу.

Герда кивнула, зосереджено слухаючи відьму.

- Я з твого дозволу хочу його забрати до себе на навчання. Цю дитину потрібно розвивати. Він може стати одним з наймогутніших цілителів, яких знав світ!

- Нано, я можу довірити тобі цього хлопчика, але при умові, що ти не скажеш йому за здатність енергетичного впливу на інших істот. Якщо Джош знатиме про ці можливості - він становитиме загрозу усім Ковенам. Цього не можна допустити. Ніхто, дізнаючись про таку силу, не використовував її на благо.

- Я тебе розумію і приймаю умову, - Нана кивнула, склавши руки в замок. - Після смерті Кіари час так стрімко йде… Це ж тепер ти всім тут заправляєш?

- А кому ще це робити? Старійшинам нема діла до нашого Ковену, поки тут все спокійно, а Праматір… Вона давно відійшла від справ, їй би вже у Вирії спочивати, а вона досі душу відпустити не може.

- Гадаєш, на ній прокляття?

- Не певна, але раптом що, звернусь до тебе по допомогу. Ти ж знаєш, своєю смертю відьми завжди вмирають важко.

Нана кивнула, перевівши погляд на кружку з трав'яним чаєм. В окропі листя кружляло за годинниковою стрілкою. З двору почали лунати голоси:

- Треба придумати як нам далі тренуватися… - долинув задумливий голос Каїна.

- У тебе вже є якісь ідеї? - спитав Джош.

- В мене є, ми ще не досконало відточили навички володіння водою, - долинув голос Асти.

- А може краще в Герди спитати?

- Дітлахи, заходьте! - гукнула жінка, посміхаючись подрузі.

Діти не змусили себе довго чекати. Всі троє були одягнуті в форму для тренувань, що при прибутті в Ковен видала їм Кіара.  

- Сідайте, - Герда кивнула на довгу лаву, застелену вишитим рушником. - Нам варто обговорити, чим ви далі маєте займатися і які навички вдосконалювати. Джоше, у тебе чудовий дар зцілення, але ти сам знаєш, що його потрібно розвивати. Тому до твого десятиріччя я довіряю тебе нашій цілительці Нані. Вона одна з найкращих в усій відмовській общині. Тому уважно її слухай і старанно працюй, якщо хочеш стати сильніше.