Розділ двадцять восьмий

Аста з Каїном, на диво, прийшли до тями одночасно. В невеличкому лазареті, в якому могли лежати дванадцять осіб, були навстіж відкриті всі вікна. З вулиці віяло приємним холодком і запахом хвої. Приміщення було просторим і довгим. В кінці кімнати біля входу за столом сиділа жінка з сірими очима та світлим волоссям, що було заплетене в косу. Вона з зосередженим поглядом щось писала на пергаменті, періодично вмокаючи гусяче перо в чорнильницю. Відчувши на собі спостережливий погляд, жінка підняла свої великі очі на Асту. Дівчинка зніяковіла. Такий колір очей їй здавався досить не звичним. Сіроокі їй ще не траплялись. Жінка встала зі столу, поправивши сіру льняну сукню і попрямувала до дівчинки. Сівши на край ліжка, вона приклала вказівний палець до скроні і зосереджено подивилась на Асту. Рудоволоса побачила, як райдужки жінки починають набувати різних кольорів веселки, мигаючи одне за одним.

- Показники в нормі. Хм… доволі швидко відновилась. Вітаю, - голос  жінки був мелодійним з ноткою хрипоти. - Мене звати Нана, я місцевий цілитель.

- Я вас в селищі не бачила, - Аста продовжувала здивованим поглядом оглядати жінку.

-  Лазарет знаходиться далі від селища, бо біля озера не ростуть потрібні мені лікувальні трави. Дівчата приносять мені їжу, то ж в селище я навідуюсь досить рідко, - пояснила Нана, встаючи з ліжка. - Відпочивай, а я перевірю твого друга.

Аста послухалась, назад ховаючись під м'яку ковдру.

Каїн лежав з відкритими очима, але не міг поворухнутись. Тіло було паралізовано і взагалі його не слухалось. Зрозумівши, що його спроби марні, хлопчик вирішив просканувати приміщення, в якому знаходився. На щастя, це він міг зробити.

«Аста і жінка… Що за жінка?» - подумки говорив до себе хлопчик, намагаючись повернути голову вбік.

- Поки що навіть не намагайся ворушитись, тіло ще повністю не відновилось після смерті, - звернулась до нього Нана, сідаючи на ліжко.

«Після смерті?!» - очі Каїна розширились.

- Так, твоє тіло було вже мертвим, коли тебе дістали з води. Але дух його не покидав, тому ми змогли тебе врятувати. Зараз ти живеш за рахунок енергії, якою діляться з тобою відьми. Через декілька днів легені з серцем запустяться, а вслід за ними й інші органи. Через тиждень зможеш їсти. А вставати через два тижні. Ти занадто багато енергії витратив на тому тренуванні… Але ти молодець, допоміг Кіарі здолати таку гігантську рибу.

«З бабцею все гаразд? Вона не постраждала?»

На обличчі Нани не дрогнув жоден м'яз.

- Я не знаю. Я в селищі не живу і цей лазарет знаходиться далі. Мене звати Нана, будем знайомі. А зараз лежи, відпочивай. Спробуй запустити своє внутрішнє джерело. Але потихеньку, а то знову три дні відкачувати будемо!

Жінка встала і вийшла за двері, наостанок дозволивши Асті поговорити з Каїном.

- Тіло болить… - схлипнула дівчинка, хапаючись за поперек. Нічна сорочка на ній сягала рівня колін. Стара дерев'яна підлога скрипіла під босими ніжками.

Обережно дійшовши до ліжка хлопчика, Аста присіла. Здавалось, що тіло стискають камінням, важко було навіть дихати.

«Радий, що ти жива.» - посміхнувся Каїн кутиками губ.

- Я більше не полізу в воду. Там так страшно… - рудоволоса поспіхом витирала непрохані сльози. - Мене лякає те, що тут немає Джоша… Ми ж всі завжди разом, а раптом… він…

Аста розревілась, ховаючи обличчя в пухку ковдру, якою був вкритий темноволосий. Каїн злився, що навіть не міг обійняти її, заспокоїти.

«Я впевнений, що з ним все гаразд. Може він зараз в селищі, допомагає відьмам. В нього ж дар зцілення. Раптом ще хтось постраждав.»

- Ти правий. Треба швидше відновлюватись і повертатись в селище. Я можу лише уявити чого натерпівся Джош за ці дні, - з рішучим поглядом, Аста витерла сльози і стиснула руки в кулаки.

Минуло два тижні. Під супроводом Нани, Аста з Каїном повернулись до селища. На відкритих подвір'ях будинків відчувався траур. Стежки були безлюдними, здавалося, що ніхто нічим не займається. Назустріч вийшла Герда. Вся в чорному.

- Нано, дякую, що подбала про них, - посміхнулась темноволоса, обіймаючи цілительку.

- Пусте, - Нана махнула рукою, - я тут трохи погостюю і повернусь до справ.

Герда кивнула, переводячи погляд на дітей.

- Ходімо, я відведу вас до Джоша. Йому потрібна ваша допомога.

Аста з Каїном переглянулись і мовчки попрямували за відьмою. Цілителька пішла в інший бік, в сторону будинку праматері.

В будиночку, де ночували Джош з Каїном, було порожньо. Принаймні, так здавалося на перший погляд. Темноволосий перший зайшов всередину, коли Герда, провівши їх до оселі, попрощалась і вирушила по своїм справам. Тепер вона виконувала обов'язки однієї зі старійшин. В кутку біля входу за ліжком сидів Джош. Він був у спальній білій сорочці та штанях. Під очами темніли чорні кола. Крізь шкіру на обличчі проглядались кістки черепа. Джош дуже схуд і здавалося, що не їв більше місяця.

Аста, побачивши це видовище, прикрила рот руками, стримуючи істеричний крик. По її щокам котилися сльози. Звільнившись від ступору, вона кинулась до хлопчика і обійняла.

- Телепню, ти що цілих два тижні нічого не їв?!

Світловолосий перевів скляний, майже не живий погляд на Асту.

- Це я винен… Я її не врятував. Вона померла через мене…

- Хто помер, Джоше?

Каїн теж сів на підлогу, поклавши руку хлопчику на плече.

- Коли Кіара підсмажила того монстра, вона впала на пісок, майже біля того місця, де я стояв. В мене було вдосталь сил, щоб її врятувати, але її духовне джерело вже не горіло. Мої сили марні. Чому в мене забирають людей, які хоч трошки в мене повірили?! - Джош обійняв коліна і опустив голову. Він трусився, мовчки ридаючи. - Навіть матір за мене так не раділа як Лісана з Кіарою.

- Лісана?! - очі Каїна розширились.

***

- Джоше, не переймайся так, мама просто хоче, щоб ти виріс сильним чоловіком.