Розділ двадцять шостий

Минуло ще два місяці безрезультатних пошуків. Але були й хороші новини: вбивства припинились. Відьми трохи видихнули з полегшенням, продовжуючи займатися звичними справами. Пошуки повністю взяли на себе відьмаки і кожного тижня, в неділю відправляли повідомлення соколом до Ковену Гірського кільця. Вбивця не лишав слідів. Зачіпок не було.

На протилежному березі озера, подалі від селища Кіара показувала ази опанування стихій. Розставивши ноги на ширині плечей, вона почала робити плавні рухи руками, ніби щось намотувала. Фіолетова сукня колихалась від того як вона повільно переносила вагу з однієї ноги на іншу, колихаючи тазом. Поверхня води вкрилася тонкими кільцями. Піднялася маленька прозора хвилька, що з наближенням до самої відьми, поступово збільшувалась. Досягнувши піщаного берегу хвиля стала одного зросту з Кіарою. Стара легенько торкнулася води, посміхаючись. Хвиля знову колихнулась і розпалася на дрібні краплі, окроплюючи берег разом з дітлахами. Хлопці з Астою прикрили обличчя, намагаючись захиститись від води. Одяг вкрився маленькими вологими цятками.

- З чотирьох стихійних елементів воду найлегше підкорити, - повчально говорила Кіара, розминаючи ниючу від старості спину. - Тому з неї і почнемо. Підходьте ближче.

Захоплені видовищем, Аста з хлопцями не одразу вслухалися в значення слів відьми. Першою оговталась дівчинка. Вставши з піску і обтрусивши довге зелене платтячко вільного крою зі шнурочком на талії, вона сміливо ступила в шкіряних чобітках до води, не боячись намочити ноги.

- Ні, Асто, взуття мочити не треба, - усміхнулась Кіара, беручи рудоволосу за руку. - Ставай на ось той валун, з нього і торкатимешся води. Хлопці, ви теж йдіть!

Джош з Каїном мовчки полізли на сусіднє каміння, обтрусивши штанці від піску.

- А тепер зручно всідайтеся і заплющуйте очі. Зробіть глибокий вдих… і видих. Вдих… і видих, - діти слухняно набирали повітря в легені і вивільняли за наказом Кіари. - Молодці. А тепер сконцентруйте повністю свою увагу на моєму голосі… Який він?

- Спокійний, - вигукнула Аста.

- Трохи скриплячий, - додав Джош.

- Повчальний, - видихнув Каїн.

- Добре, а тепер переведіть свою увагу з мого голосу на інші звуки, що вас оточують. Що ви чуєте?

Діти сиділи мовчки. Голосу Кіари вже не було чути. На заміну з'явилися звуки, що помічалися лише в повній тиші.

Тріск старого дерева. Стукіт дятла. Падіння шишки. Спів зозулі. Якесь копошіння в чагарниках… певно, їжак. Легенький плескіт води.

«Плескіт води… Вода!» - здригнулася від згадки Аста і з заплющеними очима повернула голову в сторону водяної поверхні. Усе навколо було чорним. Озеро вкрилося блакитними блискітками, а тіла риб на глибині світилися яскравими жовтими нитками. Звук крапання продовжився, ніби зазивав.

Дівчинка торкнулася кінчиками пальців води. Звук крапель посилився і з озера на висоту долоні почали злітати водяні кулі. Вони повільно скупчувались в хоровод і кружляли біля самих валунів.

- Хлопці, ви теж це бачите? - тихенько спитала Аста, ніби боячись налякати.

- Бачите що? - брови Джоша насупились. Перед його очима стояла суцільна пітьма.

- А тепер, дитино, зніми черевики і спробуй ступити на воду, - лагідно прошепотіла Кіара, кладучи дівчинці руку на плече.

- Я ж впаду… - не впевнено заявила Аста.

- А ти спробуй.  

Рудоволоса повільно поставила одну ногу. Вода була холодна, але приємно лоскотала стопу. Аста спробувала трохи сильніше натиснути ногою і відчула, що вода трохи затверділа, густиною нагадуючи кисіль. Блискітки почали пульсувати білим світлом.

- А вона точно мене витримає? - Аста повернула голову до Кіари. Тіло відьми світилося пурпуровими тьмяними нитками. А в тому місці, де мало бути серце, пульсував синій вогник.

- Не спробуєш - не дізнаєшся! - повчальним тоном відповіла жінка.

Зробивши глибокий вдих і видих, Аста наважилась стати на воду. За відчуттями вода стала ще твердішою і вже міцністю нагадувала кригу. Переконавшись, що дійсно стоїть, рудоволоса на радощах відкрила очі і крикнула:

- Я стою!

Втративши концентрацію, вона відчула як поверхня під нею почала коливатися і одразу потягнула вниз. Аста намагалася сплисти, але вода не давала. Вона з кожним рухом затягувала все глибше, як болото. В дівчинки почала наростати паніка. Кисню майже не було. Бульбашки дорогоцінного повітря тікали з носа і швидко піднімалися на поверхню. Окрім темного лячного дна, Аста більше нічого не бачила. Тіло почало дубіти. Холод пробирав до кісток, починаючи з кінчиків пальців на ногах, і рухався поступово вверх. За страхом прийшли відчай і відчуття неминучості. Коли очі почали повільно закриватися, дівчинка відчула як щось потягнуло її за комір. Вода тиснула в спину, не даючи швидко піднятись. Через декілька секунд її хвилею винесло на берег. В очах муляло, а серце страшенно калатало. Аста розкашлялась, випльовуючи воду, що потрапила в легені. Коли зір трохи зфокусувався, вона побачила Каїна, що стояв на валуні і дуже важко дихав. По його чолу стікали крапельки поту. Волосся було здибленим і вологим, а очі світились яскравим блакитним сяйвом.

- Пробудився, мій онучок, - посміхнулась задоволено Кіара, підходячи до дівчинки. - І ти молодчинка, Асто! Продовжиш тренуватися і зможеш довше по воді ходити.

- Тренуватися… - тихенько повторила дівчинка, назад заплющуючи очі. Сили поступово покидали. Тілу потрібен був відпочинок від завданого стресу.

До відьми та Асти підійшли хлопці. Світло в очах Каїна згасло, а дихання заспокоїлося. Джош присів біля дівчинки і уважно подивився на свою праву руку. Лінії на долоні почали наповнюватися енергією жовтого кольору. Сконцентрувавши увесь потік в одній ділянці руки, він приклав долонь до чола дівчинки. Енергія швидко розливалася по всьому тілу. Він нормалізував серцебиття, тиск, налагодив кровообіг і теплообмін. Потім взяв Асту за руку. Кінчики її пальців вже були теплі.