Розділ двадцять п'ятий

- Що відбувається? Чому всі раптом так переполошились? - Джош здивованим поглядом спостерігав за дорослими відьмами, що зібралися біля будинку Праматері. Усі вони були стурбовані і про щось перешіптувались.

- Якщо сон Асти правдивий, то наших матерів убили за допомогою магічного рідкісного каменю, - відповів Каїн, спостерігаючи за реакцією друга.

Зелені очі хлопчика розширились від німого жаху.

- Де Аста?

- В Герди. Нам до неї поки не можна, - темноволосий відвів пригнічений погляд, ніби в чомусь був винуватий.

- Чому? - підвищив голос Джош. Він вже збирався йти до будинку відьми, але Каїн перехопив його за плече.

- Я не знаю, але в мене не хороше передчуття… Доведеться почекати.

***

Аста сиділа за столом навпроти Герди, склавши руки в замок. Страх невідомого викликав в тілі неприємні відчуття, ніби табуни мурах намотували кола під шкірою. На дерев'яній поверхні були розкладені різного кольору камінці з дрібними кістками якогось птаха. Герда запалювала свічки, чогось чекаючи.

- Чиї це кістки?.. - через силу змогла видавити слова з себе дівчинка.

- Одного дуже розумного ворона, що міг різними знаками попереджати події майбутнього, - пояснювала темноволоса, легенько проводячи пальцями по решткам. - Цей птах жив сто років, допомагав відьмам. Коли він помер, його рештки лишили. З пір'я зробили сильні обереги, а з кісток ми зробили інструмент для передбачення майбутнього. Відаючі люди з різних земель використовують різне приладдя. Шамани користуються камінцями, але не звичайними. Вони мають бути з гірських порід або просочені силою живої води, тобто річкової. Ще використовують кістки тварин-покровителів. Таких звірів ще називають тотемами. Це може бути вовк, ведмідь, лис, ворон, сова, росомаха, змія…

- А інші чому не можуть бути? Навіть, той самий вепр чи сокіл? - страх Асти перебила страшенна цікавість.

- Вепр ненавидить людей і з ними на контакт не йде, якщо звісно ти його з віку поросяти сама не виростиш. В сокола інше призначення, він здавна слугує відьмам фамільяром. Цей птах стоїть вище ланки тотемів. А зараз, Асто, мені потрібна твоя допомога. Раз Анна йде з тобою на контакт, то ми прикличемо її дух сюди. Нам треба більше дізнатися про те, що вона бачила перед смертю.

Дівчинка проковтнула невидиму грудку в горлі. Її чоло вкрилося крапельками холодного поту, пальці рук за тремтіли. Тіло ніби відчувало, що станеться щось непередбачуване. Зробивши глибокий вдих та видих, вона прохрипіла:

- Що мені треба робити?

- Просто заплющ очі і опусти руки на кістки, далі справа за мною. Не бійся.

Торкнувшись кісток, Асту пробрала холодна повітряна хвиля, ніби вона стояла в полі на сильному вітрі. Перед очима раптово почали з'являтися білі цятки, що розширювались, заповнюючи чорний простір. Вона знову була в рідному лісі, неподалік від будинку. Мама була поруч, збирала трави в кошик.

- Мамо? - спитала Аста, не вірячи своїм очам.

Погляд жінки був серйозним та зосередженим. Дівчинці здалося, що мама її взагалі не помічає, наче вона невидима для неї. Аста спробувала торкнутися її руки, але відсахнулась. Тепер погляд молодої відьми був спрямований на доньку. Скляний, не живий.

- Все не так як тобі здається, - промовила Анна пошепки і розсипалась червоним кленовим листям.

Аста вийшла з трансу. Щось сильно здавлювало її горло, не даючи дихати. Хапаючись руками за шию, дівчинка впала зі стільця. Задуха не проходила.

Герда сіла до неї на підлогу і перевернула на спину.

- Відпусти руки, я зараз допоможу! - крикнула вона, натискаючи долонями на груди Асти.

Аура дівчинки почала сяяти золотистим кольором. Через декілька секунд задуха припинилась. Аста відкашлялась, знову перевернувшись на бік. В грудях та горлі продовжувало боліти, але вона вже могла дихати.

- Не дають дізнатись, сволоти, - процідила крізь зуби молода відьма, пригорнувши в обійми рудоволосу. - Все буде гаразд, сонечко. Пробач, що наразила тебе на небезпеку.

В хату увірвались хлопці. Обидва важко дихали, ніби пробігли декілька кіл навколо гір. Побачивши, що Аста лежить на підлозі в руках відьми, Каїн перший кинувся вперед.

- Що ви з нею зробили?!

- З нею все буде гаразд, просто перевтома, - намагалась якомога переконливіше сказати Герда. - Я її віднесу в ваш будинок.

- Ми самі її понесемо! - заперечно похитав головою Джош, забираючи з рук відьми непритомну дівчинку.

Жінка не пручалась, лише мовчки провела дітей тривожним поглядом.

***

- Тобі не здається це дивним? - задумливо спитав Каїн, спостерігаючи як ворушаться повіки Асти.

- Ти про Герду? - Джош заливав в дерев'яні кружки окріп, щоб заварити трав'яний чай.

- Так, мама казала, що призив мертвого може робити тільки досвідчена відьма, в якої вдосталь внутрішньої енергії, щоб деякий час втримувати душу покійного в цьому світі. Аста замала для цього.

- Прокидається, - світловолосий підійшов до ліжка і припідняв трохи подушку, щоб дівчинка могла сісти. - Ось пий, тобі стане краще.

- Голова болить, - схлипнула Аста, приймаючи в руки напій. - Те видіння… Вона сказала, що все не так як мені здається…

- Мама сказала? - перепитав Джош.

- Так… А де Герда?

- Певно, в своєму будинку, - лице Каїна стало насупленим. - Більше не погоджуйся на її пропозиції, якими б безпечними вони тобі не здавались. Гаразд?

- Ми ж просто мали дізнатися від мами, що там сталося, - заперечно похитала головою дівчинка. - Герда не знала, що так станеться. Вона одразу кинулась на допомогу, коли мені стало зле.

- Аста, призивом мертвих діти не мають займатися. Чи ти теж на той світ захотіла?!

Рудоволоса знову похитала заперечно головою і відпила трохи чаю.

***

Минуло три дні. Атмосфера в Ковені панувала як і в перший день прибуття. Доброзичливі жінки допомогли дітям повністю облаштуватися. Аста з хлопцями вдосталь їли та спали. Заборона була лише одна: не можна ходити далеко від селища. Діти не пручалися і гуляли, де було дозволено.