Розділ двадцять третій

У Ковені було тихо. Могутні гори височіли над долиною, захищаючи від сторонніх очей. Приємний запах хвої наповнював легені.

Кіара з дітлахами повільно йшла стежкою крізь сосновий гай. Через деякий час вони вже стояли біля дерев'яних хатин. Коло кожного будинку горіли масляні ліхтарі. На невелику галявину біля озера почали сходитись жінки. Усі в чорних сукнях з сірими плащами. Одна з них, зеленоока з хвилястим каштановим волоссям рушила до Кіари, поправляючи плащ.

- Що з сестрами? - схвильовано запитала молодиця.

Стара сумно покачала головою і перевела погляд на дітей.

- Вони втомилися. Нагодуйте, покупайте та спати покладіть. Поговоримо з тобою після опівночі, Гердо.

Молода відьма кивнула, жестом руки натякаючи, щоб діти йшли за нею. Протоптані доглянуті стежки вели до будинків різного призначення. Аста з хлопцями розглядали простору дерев'яну баню, дві кімнати якої мали перегородки з дошок, що ховали за собою лавки, ківши та великі дерев'яні тази. Дівчата-підлітки з замотаним волоссям та в білих льняних сорочках заливали гарячу воду, що була розігріта у величезній глиняній печі біля бані.

- Гаряча водичка… - не зміг від щастя стримати сльози Джош.

- Давно нормально купалися? - спитала Герда.

- Певно, десь чотири місяці тому… Поки річкову воду ще можна було стерпіти, ми в неї  залазили, а потім лише снігом витиралися, - відповіла Аста. - В нашому будиночку, на жаль, не було де купатися.

- Зрозуміло, - зітхнула жінка. - Хлопці, ви йдіть до тазів по правий бік. А ти, мала, по лівий. Купайтеся, я чекатиму біля входу.

Діти зайшли за перегородки. Простора кімната була заповнена білим паром, крізь який вже майже нічого не було видно. Аста підійшла до тазу, на який вказала темноволоса відьма і сором'язливо заціпеніла. На одній з лавок сиділи голі дівчата, років шістнадцяти. Одна іншій терла спину лляною губкою. Відчувши на собі погляд, дівчина, якій мили спину, озирнулась. В неї було довге чорне волосся, що вже встигло закрутитися від вологи. Блакитні яскраві очі, що наче світилися крізь пару, уважно роздивлялись дівчинку.

- Не бійся, ходи до нас! Ми і тебе покупаємо! - відгукнулась світловолоса дівчина з зеленими очима. Вона прибрала губку зі спини іншої і повільно підійшла, щоб не налякати. - Як тебе звати?

- Аста, - почервонівши, відповіла дівчинка.

- Мене звати Ларін, - відповіла світловолоса, - а мою подругу звати Мауд.

- Приємно познайомитись! - відгукнулась темноволоса,  теж рушивши до дівчинки. - Роздягайся! Брудні речі кидай в кошик, ми тобі нові дамо, і залазь в таз. Покупаєшся.

Знявши одяг, Аста відчула наскільки ж сильно він тхне.

«Шкода, що мило вдома теж згоріло… Тепер так соромно.» - подумала дівчинка, залізши в таз з гарячою водою.

Прозора рідина приємно поколювала шкіру, лишаючи купи мурах.

- Я допоможу тобі помити голову, - попередила Мауд, набираючи воду в дерев'яний ківш.

- Дякую, - прошепотіла Аста, заплющуючи очі.

Приємна, гаряченька вода полилася на голову, одразу зігріваючи. Як же вона скучила за цим відчуттям.

Дівчинці згадався дім: як після чергової зимової прогулянки мама заводила її в теплу хату. В печі потріскував вогонь, над ним грівся великий чорний казан з водою, який потім мама переливала в дерев'яну діжку. В неї залазила маленька Аста і купалася, граючись запашними травами, які матуся додавала у воду.

Ностальгічно зітхнувши, рудоволоса опустилася у воду до підборіддя. Вода огортала як ковдра, тепла і приємна. Мама одного вечора розповідала, як випробовують відьом за допомогою води. Як тринадцятирічних дівчаток топлять в озері, замотуючи в сітку, щоб не втекли. Як відьми-спостерігачі слідкують за спротивом і як швидко діти опановують стихійну концентрацію, щоб дихати під водою за допомогою шкіри. Видихаючи пар, Аста подумала: «Мене це теж чекає.»

- Зігрілася? - з посмішкою спитала Мауд, складаючи стопку чистого одягу на табурет поруч з тазом.

Аста кивнула, щиро посміхаючись.

- Я піду допомагати іншим готувати вечерю, а ти як набридне купатись, вдягайся і йди до альтанки. Вона в нас єдина, зрозумієш куди йти.

Вилізши з вже охолонувшої води, Аста підійшла до стопки з одягом. Чорноволоса дівчина лишила їй довгу білу сорочку, рукава якої були вишиті зеленим хрестоподібним орнаментом. На підлозі стояли легкі шкіряні черевички з залізними застібками, схожими на гудзики.

Через деякий час усі представники жіночої статі зібралися у величезній дерев'яній альтанці, що слугувала місцем для трапез. Під її дахом стояв великий стіл, вирізьблений чудернацькими візерунками, що нагадували рідкісні магічні рослини. Такого ж стилю були і стільці. Усі меблі зроблені з багатовікової сосни, яка застала далеко не одне покоління відьом. Аста уважно розглядала візерунки, проводячи по ним пальцями.

- Ти знала, що у дерев є пам'ять? - поряд з нею навпочіпки присіла Герда.

Дівчинка заперечно покивала головою.

- Коли поїмо, покличеш мене, я тобі дещо покажу перед сном.

Аста знову кивнула, вже сідаючи разом з жінкою за стільці. На протилежному боці сіли Джош з Каїном. Обидва теж були одіті в льняні білі сорочки, але без вишивки.

- Цю ніч перетерпіть, а завтра вам дадуть нормальний повсякденний одяг. В нас не часто хлопчики бувають, - усміхнулась Герда, спостерігаючи за невдоволеними обличчями хлопців.

Останньою за стіл сіла жінка, що на вигляд була старша за Кіару. Її довге колись чорне волосся ріденькими пасмами пробивалось крізь сивину. Лавандові очі мали білі зіниці, що дуже здивувало дітей.

- Гердо, а чому у тієї жінки білі зіниці? - пошепки спитала Аста.

Жінка трохи нагнула голову і прошепотіла:

- В Праматері? Вона сліпа, тому в неї білі зіниці.

- Праматір?

- Мауру всі звуть Праматір'ю, бо саме вона є засновницею та покровительницею відьомських селищ. Якщо наша історія правдива, то саме від неї пішли усі відьми. Ми всі її онуки, доньки.