Розділ двадцятий

Локі сонно протер лапою очі, повертаючи голову назад. Валькірія вже сиділа біля нього і гладила по м'якому густому хутру. Нарешті второпавши, що це не сон, хлопець перекинувся в людину і міцно стиснув дівчину в обіймах.

- З тобою все добре? Ти не поранена? - почав він оглядати руки і ноги світловолосої.

- Все гаразд, не переживай, - посміхнулась Валькірія, не відводячи погляду з жовтих очей.

Поруч матеріалізувався лісовик, що почав зарозумілим поглядом оглядати оголеного хлопця. Локі підскочив, ставши в бойову стійку. Крізь пальці прорізались чорні гострі кігті, з під губ виглядали гострі ікла. Зіниці звузились так, що їх майже не було видно на яскраво-жовтій райдужці.

- Це ще хто?

- Спокійно, Локі, це лісний дух Сінлар, - Валькірія стала перед лісовиком. - Він нам не ворог.

Важко видихнувши повітря, Локі вгамував свого внутрішнього звіра і присів на землю, прудко вдягаючи одяг.

- Ти хоч попереджай, що не сама йдеш. Зараз всюди небезпечно. Не знаєш від кого ножа в спину чекати.

- Добре, - посміхнулась у відповідь дівчина, пальцями розтріпавши і без того неслухняне волосся хлопця.

Почувши голоси, Сігні та Саксі прудко встали, не одразу розплющивши очі.  

- Валькіріє, краще б наяву прийшла, а не уві сні… Що за фокуси? - невдоволено пробурмотіла темноволоса, стаючи на людські ноги.

- Це не сон, Сігні, я тут, - Валькірія схопила дівчину в обійми і почала гладити по голові.

- Невже… - очі темноволосої розширились. Вона легенько відштовхнула від себе Валькірію і подивилась їй у вічі. Переконавшись, що не спить, вона знов обійняла подругу, промугикавши. - Справжнісінька…

Неподалік почулось падіння купи гілок об землю. Гуннар стояв і ковтав ротом повітря, як риба викинута на сушу. Навколо нього була розкидана купа хворосту, яку він, збирав для вогнища.

- Жива… - єдине, що він зміг промовити хлопець.

- Ні, привидом тобі марю, - хіхікнула Валькірія, закликаючи жестом до групових обіймів.

Перескочивши через розкидані гілки, Гуннар підійшов і обійняв обох дівчат. Четвертою доєдналась Саксі.

Сінлар посміхався, спостерігаючи за таким теплим возз'єднанням друзів. Але відчувши всередині себе неприємний холодок, він повернув голову в бік. На листяній устілці лежав Балкі. 

Хлопець був майже повністю синій, кров не хотіла поступати до кінцівок. Пальці на руках і ногах почали чорніти. Від нього йшов запах обпеченої шкіри. Терпкий та лячний.

Присівши біля нього, лісовик торкнувся рукою його чола і промовив:

- Не довго йому лишилося…

Погляд Валькірії посерйознішав. Звільнившись від обіймів, вона теж присіла до темноволосого. По чолу Балкі стікав холодний піт. Дихання було надто слабким та хриплим. З ран крізь пов'язки вже сочився гній зі згустками крові.

- Його ще можливо врятувати? - звернулась світловолоса до лісовика.

- Взагалі-то ні, але ж в нас є ти. Вибір за тобою, ти знаєш ціну.  

Валькірія кивнула, приклавши руки до грудей хлопця. Вона заплющила очі і почала щось шепотіти мовою рун. Довге світле волосся дівчини повільно здійнялося вгору. Її аура світилася блакитним, енергією перетікаючи на Балкі. Спочатку вона вгамувала температуру, а далі розв'язала бинти та витягла мох. Оцінивши кількість роботи, Валькірія почала заліковувати рани. З волокнами проблем не виникло. Найважче було відновити пошкоджені кістки. Досягнувши потрібного результату, дівчина відчула, як внутрішній резерв поступово спустошується. Сили покидають.

Коли від ран лишилися лише рожеві рубці, Валькірія звалилась на землю, ледве тримаючись при тямі. Балкі почав відхаркувати мокроту з легень, перевернувшись на бік.

- Дайте йому води, - прошепотіла Валькірія, втрачаючи свідомість.

- Це вона знов буде десь три доби спати? - занепокоєно спитала Сігні, повільно вливаючи Балкі воду з шкіряного бурдюка.

- Менше, я про це подбаю, - відповів лісовик, поклавши голову Валькірії собі на коліна. Його руки світилися жовтим сяйвом, що поступово почало переходити на тіло дівчини.

Сестри сіли поруч, ніяково поглядаючи на лісного духа.

- Сінларе, пробач за те, як вчинив наш народ з вашим, що втекли від небезпеки, яку ви прийняли на себе. Ми зробимо усе, щоб війни з нечистю врешті скінчились.  

- Діти не мають вибачатися за вчинки батьків. Вас нема за що пробачати, - відповів Сінлар, почесавши бороду. - А от зі старшими поколіннями я ще потеревеню!

Дівчата полегшено зітхнули, відсідаючи назад до вогнища.

Гуннар з Локі сиділи біля річки на валунах, тихо сперечаючись:

- Я вмію битися не гірше за Валькірію. Зайві руки вам не завадять! - виставляв аргументи темноволосий.

- Забув історію з Акселем Вульфардом? Особисто я не хочу, щоб мій друг перетворився на упиря або ще гірше - став їхнім кормом! - підвищив голос Локі. - Тож коли все почнеться, ти стуляєш свій писок і йдеш в селище шукати більш-менш нормальний човен і відходиш в море, поки все не вляжеться! Ти звичайна людина, тому тобі не можна з нами!

- Тоді Валькірію я забираю, вона теж людина!

- Ні, Гуннаре, вона вже давно не людина, якщо ти не помітив. І від неї залежить майбутнє нас усіх.

***

- Будь ласка, дядьку Мікаелю, пустіть нас до сестри. Ми ж можемо їм допомогти! - не вгамовувався Лейф, стоячи перед ватажком варульфурів разом з двійнятами.

- Ви ще зовсім дітлахи, куди вам за море?! - чоловік невдоволено склав руки на грудях, стоячи на порозі свого будинку. - Переночуйте тут і повертайтесь додому. Те, що вони зібрались робити - надто небезпечно!

Лейф мовчки дістав зі шкіряної торби сяючий предмет. Це був уламок чогось сталевого, огорнутий блакитний світлом.

Очі Мікаеля розширились. Він ступив крок до хлопця і підняв його руку.

- Звідки це у вас?..

- Цей ламок ми знайшли під величезним валуном, неподалік від річки з урвищем, - відповів на питання Лейф.