Розділ дев'ятнадцятий

В хлів увірвався кремезний русявий чоловік. При світлі смолоскипів його волосся та борода палали помаранчевим. Брови насуплені, а карі очі злі, невдоволені. Кинувши на дерев'яну підлог, подекуди засипану сіном, дві запечені картоплини, він пробасив:

- Жріть! Нам мертві в'язні не потрібні!

І вийшов за двері.

- От би зайчика якогось… - похнюпила носика Саксі, підбираючи та перекидаючи гарячу картоплину з руки в руку, щоб остудити. Було чутно як брязкають кайдани від її рухів.

Локі сидів в кутку. Згорблений, він втулився поглядом в стіну, ніби щось на ній читав. Потім повернувся до дівчини, почувши гуркіт дверей. Біля нього лежала гаряча запечена картоплина. Запах, здавалось, розносився по всьому приміщенню, нагадуючи порожньому шлунку, що треба їсти. Проковтнувши слину, він взяв до рук картоплю і розламав на дві частини. З неї пішов пар, що обдав лице теплом. Трохи подмухавши, він з'їв одну частину, потім іншу. Напруга минула, живіт заспокоївся.

Вирівнявши спину, Локі заплющив очі і почав рахувати:

- Три… Два… Один…

Коли на вулиці почувся галас вже п'яних чоловіків, він підскочив до Саксі.

- Як ти?.. - не встигла вимовити питання дівчина, спостерігаючи, як Локі голими руками розгинає нашийник і переходить до кайданів, що сковували кінцівки.

- Схоже в тебе нюх притупився, - пробурмотів хлопець, розкриваючи останній залізний браслет. - Від нього тхнуло. Цей берсерк вже п'яний, а невдоволений, бо на варті. Зараз ще трохи тут посидимо, а потім вийдемо. Треба, щоб він заснув.

Саксі кивнула, ховаючись в хутряну накидку, що висіла при вході.

***

Після заходу сонця стало дуже гамірно. Почалися веселощі для дорослих. Чоловіки гуртами напивалися на відкритих вулицях, біля таверни, ринку. Мацали дівчат, яким доводилося ввечері працювати, носити на столи спиртні напої. Загравали до охочих порозважатися десь в чагарниках чи за кутком.

Вартовим перевертням не було до напівживого Балкі ніякого діла. Один здоровань, хильнувши напівпусту баклажку чогось міцного, обперся об камінь і захропів. Хлопець висів на конструкції, що дуже нагадувала дерев'яний хрест. Руки та ноги були прибиті до дошок великими цвяхами. Перебуваючи в агонії від страшного болю, він закривавлений чекав, коли тіло відпустить душу.

Крізь затьмарену свідомість хлопець почав чути голоси, що напівшепотом лунали десь поруч. Розімкнувши важкі повіки, Балкі подивився вниз.

Дві темноволосі маківки ходили навколо стовбуру хреста, щось робили. Хлопець намагався сказати хоч слово, але пересохле горло не видавало жодного звуку.

- Почекай, Балкі, ми тебе врятуємо! - напівшепотом проговорила Сігні, віддаляючись в бік берсерка, що спав неподалік.

Озирнувшись на Гуннара, дівчина запитала:

- Де другий?

- Відпочиває в конячому лайні, - лукаво посміхнувся парубок, киваючи на стайню.

- От же… - пробурмотіла Сігні, як ні в чому не бувало відриваючи іншому голову.

Гуннар випучив очі, спостерігаючи, як дівчина кинула голову кудись в кущі. Діставши баклажку з сусіднього кармана вже безголового берсерка, вона витягла пробку і почала промивати руки.

- Сказитися… Навіщо аж голову відривати?

- Саме відсутність голови є гарантією того, що перевертень мертвий. Намотай це собі на вусі, морячку!

Закінчивши змивати кров, вона повернулась до Гуннара, готуючись штовхати хреста.

- Ставай попереду, будем хитати.

Хлопець кивнув, ставши з іншого боку.

Спершись на стовбур усім тілом, дівчина почала штовхати. Балкі спостерігав як світ перед очима котиться в бік. Його нудило, але порожньому шлунку не було що вивільняти.

Поклавши хреста на землю, Гуннар зняв з себе пасок і підніс до рота молодого шамана.

- Ми зараз будем витягати цвяхи. Не можна щоб ти кричав.

Балкі кивнув, хапаючи зубами пружну оброблену шкіру.

Сігні витягала з ніг, Гуннар з рук. Балкі міцно зціпив зуби, всіма силами намагаючись не видавати звуків. Зараз він не жалів, що в нього пересохле горло.

Кровотеча з ран знову відкрилась, забарвлюючи вогкий грунт.

- Ходімо в ліс, там ми дамо йому ради, - прошепотів Гуннар, затягуючи напівпритомного друга собі на спину.

В цей момент з дерев'яної хатини неподалік вийшли двоє. Сігні заціпеніла, готуючись до бійки.

- Сігні? - почувся знайомий дівочий голос.

- Саксі! - накинулась з обіймали на сестру темноволоса.

- Що з Балкі? - звернувся до Гуннара Локі.

- Дуже кепські справи. Нам треба до лісу. Тут нас схоплять.

Локі кивнув, перекидаючись на ведмедя.

«Клади Балкі і залазь мені на спину, я вас обох понесу.»

Сестри бігли позаду в подобі вовків, готові захистити в разі переслідування.

Діставшись річки в глибині хащі, Локі дуже здивувався відсутності ведмедів.

- Чому за нами ніхто не женеться? - спитав він, вже в людській подобі вмиваючись холодною водою. - Навіть п'яні мали б вже прокинутись.

- Більшість в таверні та по хатках розважаються. Двоє стерегли Балкі, але їм дуже не пощастило бути в цей вечір на підпитку. Один ліг «відпочивати» завдяки Гуннару, а іншому я голову відірвала, - гордо посміхнулась Сігні.

- Ведмедю?! - зойкнули рудоволосий з Саксі.

- Ну вони ж п'яні, сплячі, до того ж в людській подобі, - стиснула плечима темноволоса, промиваючи рани Балкі. - А ще я ці роки не байдикувала! Нарвіть мені свіжого моху, я затомпоную рани.

Не гаючи часу, Саксі з Гуннаром пішли за мохом та іншими лікувальними травами. Сьогодні була повня. Місяць яскравим білим світлом пробивався навіть через густу крону. Обмацавши поблизу майже все каміння, вони знайшли те, що шукали.

Балкі був непритомний, його била страшна гарячка. Запхавши мох в глибокі рани, Сігні зібрала більш-менш сухе гілля і розпалила невеличке вогнище за допомогою камінців. Добряче розігрівши лезо метального ножа, вона припалила поверхні ран, щоб кров запеклася і більше не йшла. Потім розірвала низ льняної сорочки і все позамотувала.