Розділ вісімнадцятий

На прибережному ринку було дуже гучно. Провулки між дерев'яними крамницями були просякнуті запахами риби, в'яленого м'яса та свіжоспеченого хліба. Гуннар з Сігні дісталися Сен-Мало опівдні. Хлопець у першій ліпшій крамниці обміняв ніж з рідкого металу на зручний жіночий одяг. Сігні перевділась на виході з лісу, в чагарниках. Люди голосно гомоніли, сперечаючись з купцями за ціни певних товарів. В кінці провулку двоє світловолосих блакитнооких чоловіків продавали ель, привезений з Британії. Парубки були близнюками і цим притягували увагу багатьох покупців. Одним з таких був і Белінос, що стояв в черзі за дивовижним напоєм. Галл був худорлявим, але з широкими плечами. Русяве волосся, підстрижене під горщик, доповнювало кумедне обличчя з великими карими очима та носом-картоплею. Він нервово поправляв коричневу шкіряну накидку, ховаючись від холоду.

- Агов, Беліносе, здоровенькі були! - махнув назустріч Гуннар.

Чоловік косо поглянув на парубка, не одразу впізнаючи. Коли пам'ять прояснилась, Белінос посміхнувся, простягаючи хлопцеві руку, щоб потиснути.

- Якими вітрами, Гуннаре?

- Ми в справах, але не дуже людських… - перейшов на напівшепіт темноволосий. - Є де поговорити без зайвих вух?

Белінос посерйознішав. Перевівши багатозначний погляд на Сігні, він вийшов з черги та махнув рукою, щоб йшли за ним.

Галл повів їх в таверну. В закладі гомоніли купи пияк, групки найманців-головорізів та мандрівники-одинаки. Кинувши одну золоту монету на барну стільницю, Белінос кивком вказав на вільний круглий стіл в кутку. Гуннар і Сігні вже сиділи, коли він приніс три дерев'яних кухля з пінистою брагою.

- Я просив без зайвих вух, - з осудом подивився на старого знайомого кароокий.

- Через такий гомін нас ніхто не почує, а в мій дім краще зараз не йти. За мною стежать люди Біргера.

- Біргера?! - зойкнула Сігні, одразу прикривши рота. - То він вже і до Галлії дістався?

- Ага, ведмеді тут розмножаються як саранча, - пробурмотів Белінос, відпивши трохи напою. - То дівчина з пророцтва вже тут?

- Звідки ти про неї знаєш? - не вгамовувалась темноволоса.

- Братство друїдів тільки про неї зараз і гомонять. Я ж ходяча скринька інформації! Гадаєш чому за мною пильнують? Еге ж, щоб вам не допомагати. Тому до мене зась. Ночівлю будете шукати десь в іншому місці.

- Дівчину забрав лісний дух. Але зараз трохи не про неї, - приєднався до розмови Гуннар. - Ми шукаємо трьох людей, яких, можливо, забрали берсерки. Руді дівчина та хлопець і один худорлявий з темним волоссям. Може щось бачив чи щось чув?

- За рудих нічого не чув. Лише знаю, що на краю селища розп'яли молодого шамана. Ведмеді їх страх як ненавидять. Можливо це вам щось дасть.

Сігні з очима, повними жаху, вдивлялась в дерев'яну стільницю.

- Нам треба туди! Терміново!

- Я б не радив зараз туди йти. День, берсерки перевіряють підозрілих людей, а ви новенькі в наших краях, тому краще йдіть ввечері. Тоді всі ці здоровані йдуть напиватися в таверну та розважатися з жінками. У вас буде час його забрати, якщо він ще живий і його не закопали десь в байраці.

- А зараз що порадиш робити? - спитав темноволосий.

- Поводьтесь як звичайні заморські мандрівники. Не привертайте зайву увагу. Якщо врятуєте хлопця, можете заночувати у великому теремі друїдів, вони приймають поранених, заодно може щось про пророцтво розпитаєте. А то я не дуже сильно вдавався в подробиці, думав старці подуріли, - розсміявся галл, встаючи зі стола. Його ніс налився яскраво-червоним кольором, щоки пашіли рожевим. Ледь не перечепившись через стілець, він вже п'яним почимчикував до виходу.

- Цікаві в тебе знайомі Гуннаре, - підколола друга Сігні.

- Рік тому він точно не пив, присягаюся, - хлопець ніяково почесав потилицю теж встаючи зі столу. - Ходімо, прогуляємось поки що.

 Так і не скуштувавши місцеву брагу, хлопець з дівчиною вийшли на вулицю.

***

- Це ж ти Біргер? - проговорив, неначе виплюнув, ім'я рудоволосий.

- О, то про мене і в Ісландії говорять? - розсміявся чоловік, спершись плечем об одвірок. Він грався з маленьким метальним ножем, крутячи на вказівному пальці. - Скоро і туди навідаюсь. Де дівчина?

- Ти що у зговорі з нечистю? - опритомнівши, Саксі піднялася на лікті.

На відміну від людей, перевертні не соромилися своїх оголених людських іпостасей. Вони сприймали її як природню частину себе, а не як щось інтимне, заборонене для ока.

- У нас вигідний договір. З мене людські жертви, а з них можливість панувати на цих землях. То де ви Валькірію заховали?

Саксі з Локі насторожено переглянулись.

- Ага, то ви не знаєте, де вона… Гаразд, я подбаю про те, щоб її знайшли.

- А що ти з нею зробиш? - лукаво засміялась рудоволоса. - При активації захисту ти навіть пальцем її не торкнешся!

- Її - ні, а от вас - так. Подивимось на що вона готова піти заради друзів, - розсміявся у відповідь Біргер, зачиняючи двері.

- Бридке створіння, - процідила крізь зуби Саксі, підібгавши під себе коліна.

- Ми зараз для Валькірії те саме вразливе місце. Треба зробити все, щоб їй не довелося нас рятувати.

- В тебе є план?

- Ні, але до вечора є час подумати.

***

Сінлар перемістився до темної печери, вхід якої заріс диким виноградом. Силою думки відсунувши криві гілки, він зайшов всередину. В печері було темно. Пахло сирістю та мохом.

- Що це за місце? - спитала Валькірія, продовжуючи триматись за шию лісовика.

- Мій дім, - відповів Сінлар, клацнувши пальцями.

На кам'яних стінах засвітились смолоскипи, що освітлювали мохову лежанку, невеличкий струмочок, що протікав з тріщини в правому кутку стіни та стікав у глиняну виїмку, схожу на маленький колодязь. Біля неї росли гриби та купа різноманітних трав, невідомих дівчині.

- Навіщо тобі все це, якщо ти дух?