Розділ сімнадцятий

Вітер приносив на берег запахи з моря, коли сонце стояло в зеніті. На мисі Ватарнес стояла дівчина, розкинувши руки по різні боки. Вдихнувши повітря на повні груди, вона яскравими блакитними очима вдивлялась в далечінь, гадаючи, що чекає за горизонтом. Льняна темно-синя накидка колихалась на плечах, серк та штани зі шкіри північного оленя захищали від холоду. Довге золотисте волосся сягало попереку і колихалося разом з декількома заплетеними тонкими косами. Позаду дівчину обіймав хлопець. Руде скуйовджене волосся палало вогнем під променями сонця. Широка міцна стать повністю ховала дівчину за собою. Сильні руки притискали до себе, захищаючи від усіх негараздів. Він вже і забув коли востаннє бачив свої очі карими. Жовті райдужка навіть дотепер не бажали змінюватись. Гострий погляд, що поєднували в собі хижі очі з чорними густими бровами, був направлений на пінисті хвилі, що розбивались об скелі. Сіра хутряна дублянка була йому до середини стегна. Плямисті широкі штани майже повністю накривали шкіряні чоботи.

- Агов, голубки, а привітатись не хочете? - долинув голос позаду.

На березі, неподалік від мису стояла дівчина, вперши руки в боки. Сігні значно змінилася за ці три роки. Тонка стать виділяла в собі об'ємні груди та стегна. Волосся заплетене в тонкий хвіст і значно потемніло. Тепер в ньому переливалися відтінки каштанового та чорного. До неї добігала Саксі, захекуючись від важкого вологого повітря. Рудоволоса статурою стала більш схожою на свою матір, але зростом не витягнулась.

- Сігні, я тебе колись вб'ю за такі побігеньки! - насупилася Саксі, втамовуючи дихання.

Балкі невдоволено жбурляв ногами каміння, доки не почув голоси дівчат. Посміхаючись, він рушив в їхній бік. З мису на берег зійшли Валькірія з Локі, тримаючись за руки. Усі по-черзі обійнялися, виказуючи щиру радість від довгоочікуваної зустрічі.

- То ви що тепер разом чи як? - усміхалася Саксі, переводячи погляд з білявої на рудого.

- Вже два роки, - хіхікнула Валькірія, багатозначно поглядаючи на Локі.

- Ага, а до того цілий рік поводили себе так, наче язики повідсихали, - пробурмотів Балкі, спершись на нову палицю, вистругану з молодої осики. - Навіщо було так тягнути?!

- Всьому свій час, Балкі, всьому свій час, - повчально промовила Сігні, беручи хлопця під руку. Її погляд був невимушеним, легким.

Валькірія багатозначно посміхнулась, оцінивши натяк подруги. Лише Балкі не до кінця зрозумів, що зараз відбувається.

Неподалік від мису на бурхливих хвилях колихався дракар. Біло-сині паруси були скручені, на палубі розмістили купу припасів їжі та води.

- На три тижні точно вистачить, - підсумувала Саксі, перевіряючи вміст діжок.

- Чудово, тоді можна відпливати? - спитав Локі, прудко збираючись на корабель.

- Можна, вітер зустрічний, шторму за межами острова не передбачається, - на одній з мачт, тримаючись за канат, стояв Гуннар. Коротка борода старила хлопця, але додавала статності його широкій постаті. Спустившись на палубу, він потиснув руку рудоволосому.

- Ти з нами? - не приховував радощів Локі.

- Ага, а ви думали піти в море без досвідченого моряка? Я що марно ці три роки у північних водах пропадав?! - розсміявся кароокий, дивлячись по сторонам. - А де Валькірія?

- Сватанням займається, - Локі кивнув в сторону трьох людей, що стояли на зеленому березі.

- Діло хороше, але треба відпливати. На кораблі закінчать, - Гуннар почав розв'язувати канати, щоб розправити паруси.

- Агов! Повертайтесь на корабель! - гукнула Саксі, допомагаючи кароокому.

Усі були на місці, коли вітер подув сильніше, виштовхуючи дракар з мілини.

- Ну то що? Вийшло все? - спитав Локі в світловолосої, лукаво усміхаючись. Балкі з Сігні стояли біля носу корабля і про щось тихо розмовляли, притулившись одне до одного.

- В процесі, - підморгнула Валькірія, великим пальцем вказуючи на пару-друзів.

***

Світловолоса лежала на мокрому піску, ноги періодично вкривали хвилі. У вухах завивав холодний вітер. Скривившись від болю в усьому тілі, вона спробувала піднятись на ліктях і озирнутись. Її очі страшенно пекли, білок почервонів, через що здавалося, що блакитні райдужка світяться. Неподалік лежали непритомні Сігні та Гуннар. Решти  видно не було. Зрозумівши, що не відчуває ніг, Валькірія потихеньку поповзла в бік подруги, роздираючи лікті через подраний одяг об дрібні гострі камінці. Небо було хмарним, над берегом літали чайки.

- Сігні… Сігні… прокинься, прошу… - хрипіла пересохлими горлом світловолоса.

Помітивши, що шкіра подруги поступово набуває синього відтінку, Валькірія перевернула її на бік і з останніх сил, що в неї були, постукала по спині. Темноволоса голосно відкашлялась, випльовуючи воду, що забила легені.

- Де це ми?.. - спитала дівчина, намагаючись сфокусувати зір.

- Я не знаю… Я тільки пам'ятаю як ми, пропливаючи Британію, потрапили в шторм, - знервовано відповіла Валькірія, закусюючи нижню губу. - Локі, Саксі та Балкі немає… Невже їх забрало море?.. - світловолоса відчула як всередині щось міцно починає стискати нутрощі.

- Нас винесло на береги Галлії. Їх забрали якісь здоровезні волохаті дядьки. Я ще був при тямі коли це бачив, але мені добряче тріснули по голові і я нічого не зміг зробити, - Гуннар намагався зупинити страшенний біль, що розколював голову і не давав залишкам спогадів зібратися до купи.

- Здається, я пригадую як наш дракар знесло під воду, - Сігні спробувала вирівняти спину і нормально сісти.

- Я не відчуваю ніг… - прошепотіла Валькірія, намагаючись підвестися. Ноги розкинулись на піску як ганчір'я. В голові крутилися страшні картинки. - Якщо це берсерки, то…

- Валькіріє, заспокойся! Ми щось придумаємо. І ноги твої вилікуємо, і хлопців з Саксі врятуємо! - намагався втішити Гуннар, притримуючи світловолосу за плечі. - Тільки не давай страхам собою оволодіти! Ще нічого не сталося!