Розділ шістнадцятий

Випробування розпочалося на світанку. Валькірію оточила зграя вовків. В коло зайшли бійці. Спостерігачі почали вити, оголошуючи початок випробування. Хлопці не барилися і по-черзі кидалися на противника. Дівчина схрещувала руки, утворюючи синій магічний щит, що не давав до неї дістати. Звідки вона знала про ці прийоми захисту, Валькірія гадки не мала. Ніби сам меч керував її тілом, захищаючи посудину з плоті. Молоді вовки почали ходити колом, шукаючи слабкі місця.

«Валькіріє, ти можеш прикликати дух меча?» - вигукнув Мікаель.

Зграя покосилась на ватажка з острахом. Один зі старих, дряхлих вовків білого кольору заявив:

«Ватажку, це не рівний бій! Хочеш наш нащадок погубити?!»

«Боги дозволили цій дитині бути тією, хто може стати вирішальним козирем в битві проти нечисті. І я докладу усіх зусиль, щоб вона змогла повністю контролювати свою силу! Згадайте всі, як ми тікали з материка, підібгавши хвости! Згадайте тих, хто віддав своє життя, щоб ми дісталися сюди! Ми повернемо свій борг, як належить!» - голосно прогарчав чорний вовк.

Запанувала тиша. Старійшини та старші вовки відвели погляди.

- Варто пам'ятати помилки минулого, щоб запобігти їх в майбутньому! - наголосила Валькірія, натхненна промовою Мікаеля. Діставши яскраво-блакитний напівпрозорий меч, з невеличкого порталу, що утворився в її грудях, вона стала в бойову стійку. Очі дівчини сяяли, як два яскравих синіх вогні. - Обіцяю, що ніхто з вас не постраждає! Я можу не тільки забирати духовну силу, але й віддавати! Зцілені рани Локі тому в приклад.

«Дівчино, ти не можеш гарантувати безпеку! Навіть від порізу цього меча помирають миттєво!» - в розмову втрутився інший старий вовк з попелястим хутром.

- Я буду битися не оголеним мечем! - виставила на противагу дівчина, ховаючи зброю напівпрозорі піхви, що матеріалізувалися в іншій руці.

Врешті старі вовки заспокоїлися, більше не виказуючи невдоволення.

«До бою!» - рикнув Міакель, стукнувши передньою лапою об землю.

Ударні хвилі від, здавалося б, звичайних піхов відштовхували вовків на кілька метрів. Але від бракування досвіду з такою кількістю противників Валькірію все ж змогли дістати. З рваної рани на плечі сочилась струмками кров. Відчуваючи, що права рука от-от заніміє, дівчина перекинула меч в ліву руку. Захищатися тепер було складніше. Вовки не відступали, тиснучи в один з країв кола. Валькірія пробувала находу зцілювати себе, але нічого не виходило. Її спіткало моторошне усвідомлення, що лікувати себе вона не може.

- Трясця… - прошипіла світловолоса, намагаючись триматися рівно на ватяних ногах. Кров продовжувала текти. Почалося запаморочення.

«Зупиніть бій! Вона ж в нерівних умовах!» - гаркнула Сігні, пропалюючи вовчими очима усіх присутніх.

«В моменти небезпеки ми всі в нерівних умовах.» - заявив один із старійшин. - «Дитя має знати свої переваги та слабкості, а такі знання найкраще закріпляються на практиці.»

«Не переживай, ми її швидко вилікуємо.» - запевнила Астрід, лизнувши доньку в пухнасте вушко.

Відбиваючись з останніх сил, Валькірія не помітила як звалилась на землю. Повіки стали важкими, свідомість повільно поглинула темрява. Навколо дівчини утворився блакитний захисний купол, через який вовки вже не могли пробитися.

«Захистила.» - полегшено зітхнув Мікаель. - «На цьому завершимо бій!»

Зграя схвально завила, розходячись в людських подобах по хатах.

***

Валькірію била гарячка. Дівчина часто прокидалась від пекельного болю, стогнала. Астрід з Хельгою давали трав'яні настої, змінювали компреси. Рана повільно та болісно затягувалась.

- Мамо, може зашиємо рану? Їй же стане легше! - Сігні трусило. Біль подруги вона відчувала як свій.

- Не вистачає шкіри… там нема що зшивати, - сухо прохрипіла жінка, кладучи на чоло світловолосій охолоджену білу хустку.

В дверному отворі з'явився Локі. Хлопець оговтався на наступний день після бою Валькірії. Ударна хвиля забрала надто багато сил.

- Що ви з нею зробили?! - гаркнув хлопець, швидкою ходою долаючи відстань до ліжка дівчини.

Валькірія була схожа на мерця: бліде обличчя, темні кола під очима, тонка шкіра натягнулась на загострених вилицях. Світловолоса всихала, ніби квітка, яка давно не живилась водою.

Сігні коротко переказала хлопцю вчорашній день. Важко зітхнувши, Локі притулив тонку дівочу руку до своєї щоки і промовив:

- Я буду з нею, можете йти.

Валькірія бачила перед очима лише темряву. Десь далеко, поза свідомістю лунали розмиті голоси. Було спекотно до нестями, але біль поступово вщухав. Почувши голос Локі, вона підскочила, вдихаючи на повні груди повітря. Стало холодно. Дівчина прокашлялась і звалилась назад на подушку, загрібаючи під себе усю ковдру. Її трусило.

- Х-холодно… дуже х-холодно… - Валькірія цокотіла зубами, затуманеним поглядом вдивляючись в стурбоване обличчя хлопця.

Очі Локі світилися жовтим. Він прудко побіг в гостьову кімнату, находу знімаючи верхній одяг. Назад він зайшов в подобі ведмедя.

Стягнувши зубами усі хутра разом з Валькірією на підлогу, він влігся поруч з нею, обережно обіймаючи пухнастою лапою.

***

На наступний ранок оговтались обидва: Валькірія та Балкі. Хлопець після довготривалого сну виглядав краще, ніж до подорожі. Темні кола під очима зникли, лице виглядало більш гладкішим. Він навіть всміхатися почав. Зараз, сидячи за столом, Балкі разом з Локі та Валькірією наминали більше всіх. Рудоволосий теж не їв зі вчорашнього дня. Не хотів відходити від дівчини, доки вона не прийде до тями. Хельга не могла натішитись, спостерігаючи як здоровезні казанки з супом та рагу спустошуються з кожною секундою. Астрід теж посміхалась разом з дівчатами, доїдаючи вміст своїх тарілок.

Мікаель сьогодні був напрочуд мовчазним. Лице насуплене, очі злі. З величезної запеченої качки він увесь цей час гриз тільки ніжку, коли діти вже закінчували снідати. Астрід подивилась на нього стурбованим поглядом і поклала руку йому на передпліччя.